1.1 Загальна інформація про трикотажний одяг
1.1.1 Історія виникнення та еволюція трикотажних виробів
1.1.2 Асортимент трикотажних виробів (самостійне вивчення)
1.1.3 Основні властивості трикотажу, що впливають на процес проєктування
1.1.1 Історія виникнення та еволюція трикотажних виробів
Рис. 1.1 – Трикотажне полотно
Французьке слово “tricotagt” (трикотаж) утворилось від дієслова “trikoter” (плести, в’язати) і означає в’язаний виріб або полотно, отримане із однієї або декількох ниток, шляхом утворення петель, що переплітаються між собою. Цим трикотаж принципово і кардинально відрізняється від тканини, адже трикотажне полотно виготовляється не переплетенням натягнутих ниток, а з’єднанням петель, тобто в’язанням (рисунок 1.1).
Припускають, що в’язання існувало ще в ІХ столітті до н.е, адже в епосі Гомера розповідається, як Пенелопа (вірна дружина Одисея) протягом 20-ти років, очікуючи чоловіка з Троянської війни, вдень виготовляла саван, а вночі – розпускала його (рисунок 1.2). А властивість розпускатися має тільки трикотажне полотно. Одними з найдавніших в’язаних речей, які дійшли до нашого часу, є знайдені в Єгипті в’язані шкарпетки, що збереглися завдяки сухому клімату.
Рис. 1.2 – “Пенелопа розпускає вночі свою роботу”. Дора Уілер, 1886 р.
Ці шкарпетки, датовані 1500–1200 рр. до н. е., виконано круговим в’язанням технікою переплетення пряжі двох кольорів – білого та індиго (темно-синього). Вони прикрашені різними візерунками – від зигзагів та інших простих геометричних фігур, до написів і складних візерунків з ромбів (рисунок 1.3). В розкопках на території Єгипту також знайдено зв’язані з бавовняних ниток дитячі панчохи, які вчені датують ІІІ-ІV століттями до н.е. Це були спеціальні панчохи для сандалій з окремо вив’язаними великими пальцями ноги (рисунок 1.4).
Рис. 1.3 – В’язані шкарпетки (1500–1200 рр. до н. е.)
Рис. 1.4 - Панчохи для сандалій (Стародавній Єгипет, III–I ст. до н.е.)
Спочатку в’язані вироби створювалися вручну і лише пізніше були винайдені спиці та гачок. Перший трикотажний одяг виготовлявся з вироблених вручну ниток із вовни тварин або льону. Нитка при цьому використовувалася груба, шорстка, неоднорідна, часто нефарбована. В V ст. н. е. в’язання стало дуже популярним на Сході. Найвправнішими в’язальниками вчені вважають саме арабів, це підтверджують фрагменти неймовірно гарного та оригінального арабського в’язаного полотна зі складними геометричними орнаментами (рисунок 1.5) були знайдені в Єгипті у місті Фостаті (теперішньому Каїрі).
Рис. 1.5 – Арабський орнамент з Єгипту
Стародавніми майстрами в’язання, швидше за все, були чоловіки, а жінки виконували тільки підсобну роботу – пряли нитки. В’язані шкарпетки, знайдені в коптських гробницях, датуються IV—V ст., а найдавніші (III ст., Епоха Прато-Наска) плетені речі Нового світу виявлені в Перу.
В Європу в’язання привезли єгипетські християни-копти у IX ст., а вже у ХІІ ст. в’язати навчились італійці та іспанці, у ХІІІ ст. – французи, шотландці, англійці та німці (слово «в’язати» з’явилося в англійській мові лише у ХІІІ столітті). А перші в’язані речі в Європі виготовили для іспанської королівської родини мусульманські в’язальники, спеціально найняті для цих цілей. Ці вироби були знайдені в королівських монастирях у похованнях. Серед них – речі найвищої якості, наприклад, гарні наволочки (вони суцільно вкриті двобарвними складними візерунками, в яких домінують арабські мотиви та мають надзвичайну щільність в′язання: в 2,5 см аж 20 лицьових петель) і рукавички (рисунок 1.6).
Рис. 1.6 – Наволочки з іспанських гробниць та шовкові рукавички з металізованою ниткою, Іспанія ХVІ століття
Тільки у XIII ст. винайшли безшовне в’язання виробів на п’яти спицях. Тоді ж панчохи з тонких вибілених або забарвлених особливим способом бавовняних ниток стали дуже популярні в аристократичному середовищі Західної Європи, зважаючи на їх зручність і комфорт. До XVI ст. в’язані панчохи, стали популярними при європейських королівських дворах, в Англії їх носив король Генріх VІІІ, у Франції – Карл ІХ та Людовік XIV (рисунок 1.7). Вважається, що першим королем, який звернув увагу на в’язані панчохи і тим самим поклав початок моди на них серед придворної знаті, був англійський король Генріх VІІІ (відомий портрет монарха, написаний художником Гансом Гольбейном, представляє Генріха саме в таких панчохах, прикрашених орденом Підв’язки).
Рис. 1.7 – Портрет Генріха VІІІ (1537 р), Карла ІХ та Людовіка XIV
Рис. 1.8 – Діва Марія з в’язанням, 1390 р.
Деякі європейські картини ХІV ст. зображують за в’язанням Богоматір, що є доказом важливості та поширеності цього виду рукоділля серед перших осіб держав того часу. Предмети в’язаного одягу коштували дуже дорого і були доступні переважно аристократам. У Німеччині зберігається Букстехудський вівтар, розписаний близько 1390 р. художником Бертрамом з Мідена, на якому зображена Діва Марія, котра в’яже на чотирьох спицях сорочку для немовляти (рисунок 1.8).
Широку популярність в Європі трикотажні вироби набули приблизно з XV ст., коли в’язані панчохи розпочинають витісняти панчохи з тканини. Бажаючи не відставати від королівських осіб у питаннях розкоші та моди, придворні теж почали замовляти в’язані панчохи і собі. В результаті у Франції, Англії, Німеччині, Чехії з’явилися в’язальні цехи, що забезпечували знать довгими штанами-колготами і панчохами (рисунок 1.9).
Рис. 1.9 – Чоловіки в двоколірних панчохах на фресці Франческо дель Косса в Палаццо Скіфанойя, приблизно 1470 року; Середньовічні чоловіки в панчохах
Як і в давні часи, довгий час в’язання було виключно чоловічим заняттям, що навіть регулювалося спеціальними договорами. Наприклад, у Празі був виданий указ, що передбачав грошовий штраф за допуск жінок до роботи у в’язальному цеху. Потрібні були десятиліття для того, щоб жінки могли займатись в’язанням, у тому числі і в якості розваги під час дружнього спілкування. За часів Ренесансу в’язані вироби були справжніми предметами розкоші. За думку деяких дослідників – навіть розкішшю надмірною. Так, у 1583 році магістрат Магдебурга офіційно заборонив носити в’язані панчохи з шовкових ниток, аргументуючи своє рішення великою дорожнечею останніх. З другої половини XVI ст. починається ера трикотажної промисловості. У 1589 році помічник парафіяльного священика з Калвертона в Ноттінгемширі (Англія) Вільям Лі винайшов перший механічний в’язальний пристрій – трикотажний верстат, який імітував рухи рук в’язальниці (рисунок 1.10). Він мав 8 голок на дюйм і виробляв лише грубу тканину. Цей верстат був названий кулірним, оскільки для утворення на ньому петель нитка заздалегідь згиналася в петлі, тобто куліровалася. Для отримання петель Вільям Лі оснастив свій верстат замість спиць спеціальними гачкуватими голками. Голки закріплювались на плоскому горизонтальному брусі. З того часу машини з плоским утримувачем голок називають плоскими, або плосков’язальними.
Рис. 1.10 – Перший в’язальний пристрій британця Вільяма Лі
Пізніше Лі вдосконалив механізм з 20 голками на дюйм і зміг в’язати панчохи з шовку та вовни, і якщо вірити історикам, саме в той час на панчохах вперше з’явився шов і ущільнена ступня, а панчохи з шовку, бавовни та вовни з чоловічого гардероба перекочували в жіночий (рисунок 1.11).
Рис. 1.11 – “Туалет дами”, 1742 рік, художник Франсуа Буше
У 1755 році англієць Кранн винайшов першу основов’язальну машину, в якій петлі виходили не з однієї нитки, а з цілої системи паралельно розташованих ниток. А у 1798 році у Франції була винайдена перша кругла трикотажна машина для в’язання трубчастого трикотажного полотна – у вигляді широкої панчохи. Завдяки цим винаходам виробництво в’язаного одягу набуло промислового масштабу, продуктивність праці (порівняно з ручним в’язанням) зросла у декілька разів.
Починаючи з XVI ст., британці почали експортувати в’язані речі в інші країни: Німеччину, Іспанію, Нідерланди. Це був уже справжній бізнес. У ту епоху в’язання мало неабияке значення не лише для осіб королівської крові, а і для простого населення. Виготовленням в’язаних вовняних панчіх і продажем їх за кордон займалося багато британців. Створювали навіть спеціальні школи в’язання, щоб забезпечити роботою представників нижчих верств населення.
Сама ж королева Англії Єлизавета І замовляла собі панчохи зі спеціальної шовкової пряжі, яка була м’якою, дуже тонкою і набагато приємнішою до тіла, ніж груба вовна. У Лондонському музеї зберігається в′язана шовкова блуза короля Карла I (XVII століття), що була на ньому в день страти. Вона зв′язана з виворітніх петель дамаським візерунком. В ту ж епоху вже в′язали одяг з додаванням металізованих ниток, імітуючи жакардову тканину (рисунок 1.12).
Рис. 1.12 – В’язані панчохи, капелюшок і рукавички, що належали Єлизаветі І, та шовкова блуза короля Карла I
У XVIІІ–XIХ ст. механічні в’язальні верстати сприяли розвитку трикотажного виробництва у розвинутих країнах Західної Європи: Німеччині, Англії і Франції. Почали з’являтися цілі підприємства. Зв’язані на верстатах вироби і коштували дешевше, і давали змогу протягом короткого часу виробляти більше продукції (рисунок 1.13).
Рис. 1.13 – Трикотажні вироби початку ХІХ ст.
Однак і ручне в’язання не зникло зовсім. Про це свідчать журнали ХІХ та ХХ ст. по рукоділлю, які ілюструвалися різноманітними візерунками. В костюмі знатних дам було поширене майстерно сплетене вручну мереживо, з якого виготовляли коміри, мітенки, манжети тощо.
З другої половини ХІХ ст., внаслідок соціальних реформ та змін пріоритетів у суспільстві, виникла потреба у реформуванні одягу, насамперед з гігієнічного та раціонального погляду. Сорочки, панталони та спідниці з натуральної вовни, зв’язаний вручну або на машині, мав схвалення на Міжнародній виставці охорони здоров’я у Лондоні в 1882 р. (рисунок 1.14), а в 1900-х до цього асортименту додалися кардигани, жилети, гімнастичні светри, в’язані джемпери та шалі.
Рис. 1.14 – Трикотажні сорочки, панталони, гімнастичні светри ХІХ ст.м
У гардеробі дітей трикотажні вироби вперше з’являються в 1860-х рр. (спочатку це був одяг для хлопчиків для пляжу – бриджі та шотландський берет або в’язана шапочка). Популярними вони стають до 1880 р., а невдовзі, в 1890-х, їх розпочали носити й дівчата.
Рис. 1.15 – Трикотажні чоловічі вікторіанські светри та кардигани
Рис. 1.16 – Жіночі светри та кардигани (близько 1910 року)
Трикотажні жилети та пуловери увійшли в чоловічу моду перед Першою світовою війною (рисунок 1.17). В 1910-х рр. чоловіки одягали краватку з чорного шовкового трикотажу, а на початку ХХ ст. стали модними червоні, білі та блакитні краватки.
Рис. 1.17 – Трикотажні чоловічі жилет та пуловери
Взагалі, на початку ХХ ст. внаслідок наукового прогресу, розвитку трикотажного машинобудування, демократизації моди та емансипації жінок (відмова від корсетів, поява дамських штанів), нарешті були гідно оцінені зручність, практичність і комфорт трикотажного одягу. Вже до початку ХХ ст. трикотаж замінив тканину у виробництві білизни, спочатку чоловічої, а потім і жіночої.
Постійно зростаюча популярність спорту вимагала розвитку спеціалізованого одягу – для активного спорту та відпочинку. Так, в 1912 р. з’являються трикотажні чоловічі купальні костюми (рисунок 1.18), часто-густо у поперечну смужку, з короткими рукавами та штаниною до середини стегна (еластичну тканину для виготовлення купальних костюмів розпочали використовувати тільки в 1940-х рр.).
Рис. 1.18 – Трикотажні чоловічі купальні костюми
Зміна характеру відпочинку та подорожей в 1920-х рр. викликало також інтерес і до зимових видів спорту, які потребували спеціального одягу, тому популярними стають товсті светри, в’язані шарфи, шапки та рукавички (рисунок 1.19).
Рис. 1.19 – Зимові трикотажні вироби
Щодо еволюції панчіх (рисунок 1.20), то після 1730-х у моді, крім однотонних, з’являються різнокольорові, смугасті та картаті повсякденні панчохи з вовни та крученої льняної пряжі, зроблені вручну та на машинах. В 20-х роках ХХ століття: магазини були переповнені панчохами різних кольорів з бавовни, віскози (вони були гладкі, прозорі, добре сиділи на нозі, але головне — коштували набагато дешевше шовкових, тому були по кишені жінкам з будь-яким рівнем доходу), фильдекоса (скрученого паперового полотна, що має вигляд шовку) та власне шовку; їх розфарбовували в різні кольори й відтінки, а також розмальовували поперечними смужками, клітинами і навіть різними зображеннями. Але 1939 року сталася справжня революція в технології виготовлення панчіх – з’явилося нове синтетичне волокно нейлон.
Рис. 1.20 – Різноманіття панчіх
Вважється, що у жіночу моду трикотажні вироби як повсякденний одяг ввела в 20-х роках ХХ ст. неперевершена Габріель Шанель (1883-1971 рр.) (рисунок 1.21). Їй вдалося вловити дух епохи і створити новий революційний за своєю зручністю і практичністю жіночий одяг, який суміщав у собі комфорт, елегантність і новий стиль швидкого темпу життя початку ХХ ст. Вона створила діловий стиль жіночого костюма, використовуючи запаси джерсі – вовняного трикотажного полотна для чоловічої білизни, яке за лишилось після Першої світової війни.
Рис. 1.21 – Королева моди Габріель Шанель
Шанель пошила з джерсі спідниці, светри, кардигани і навіть сукні, які мали приголомшливий успіх у втомлених від незручного одягу жінок. Саме з легкої руки Шанель, яка запропонувала м’які речі з тонкого джерсі, що облягали фігуру, популярність трикотажу зросла в рази (рисунок 1.22).
Рис. 1.22 – Костюми із вовняного джерсі від Шанель, 20-і роки XX ст.
Рис. 1.23 – Дизайнерка Ельза Скіапареллі
Є ще одне ім’я, яке згадують у джерелах історії і теорії моди, коли мова йде про трикотажну революцію в костюмі. Це італійський модельєр і дизайнер Ельза Скіапареллі (1890–1973 рр.). У світ моди Скіапареллі увірвалася раптово і несподівано, але це не перешкодило їй стати провідним дизайнером другої чверті XX ст. і змінити моду назавжди (рисунок 1.23).
В 1928 р. на своїй подрузі Ельза побачила незвичний светр, зв’язаний вручну, який їй дуже сподобався: на чорному фактурному фоні був розташований білий бант. Це було одночасно просто і надзвичайно елегантно. Крім привабливого і незвичного ефекту у вигляді банта, цікавою була і сама техніка, що отримала назву вірменське в’язання. Цей вид в’язання відрізняється від інших тим, що, завдяки введенню нитки іншого кольору з виворітної сторони, на лицевій створюється ефект твіду. Виявилось, що цей светр був зв’язаний селянкою-вірменкою з паризького передмістя. Ельза знайшла майстриню і замовила собі такий самий светр і коли вона в ньому з’явилася на одному зі світських прийомів, це викликало справжній фурор. Відома фірма спортивного одягу з США під назвою Strauss замовила у Скіапареллі цілу партію таких светрів. Ельзі довелося позичити гроші, найняти в’язальниць-вірменок і неймовірними зусиллями виконати замовлення в строк. Але саме ці чорні светри з вив’язаними бантами стали однією з самих найбільш копійованих модних моделей у світі (рисунок 1.24).
Рис. 1.24 – Легендарні светри з вив’язаними бантами
Зовсім інше уявлення про трикотаж, як матеріал для романтичних жіночих суконь, принесла у світ моди французька дизайнерка Алікс Бартон (1903-1993 рр.), справжнє ім’я якої Жермен Емілі Кребс, але більш відома вона під іншим – мадам Гре. Вона в 30-х роках створила перші вечірні сукні з трикотажу. Дами 30-х років прагнули до жіночності, вони бажали носити довгі сукні і неодмінно з шовку, і Алікс Бартон створила свої перші трикотажні вечірні сукні з численними драпуваннями на кшталт грецьких тунік, перетворюючи жінку на богиню.
Для кращого драпірувального ефекту вона винаходить знаменитий трикотаж джерсі з шовку. Її сукні не мали викрійок, дизайнер не визнавала креслень на папері, адже тіло жінки тривимірне і його не можна розкласти і розрахувати на двомірній площині паперу. Алікс створювала свої грецькі сукні методом наколювання, драпіруючи тканину безпосередньо на манекенниці, відчуваючи властивості обраних матеріалів (рисунок 1.25).
Рис. 1.25 – Сукні з шовкового джерсі від Мадам Гре, 50-60-і рр. XX ст.
Говорячи про найбільш видатних дизайнерів у галузі трикотажу, слід також назвати французького дизайнера Соню Рікель (1930-2016 р.р.), яку вже протягом багатьох років у світі моди називають “Королевою трикотажу” (рисунок 1.26). Це вона зробила светр “poor boy sweater” (в дослівному перекладі щось на кшталт “бідняцький светрик”) візитною карткою на довгі роки, чорний колір – фірмовим знаком, а необроблені краї і шви назовні, смугасті принтовані речі в унікальній колірній гамі – вершиною шику.
З трикотажу Соня Рікель створює сукні, кофти, пуловери, шалі, при цьому вона використовує універсальну і практичну кольорову гаму: вугільний, темно-синій, бежевий, сірий. Мода від Соні Рікель – це тріумф свободи і елегантності. Її вироби не сковують рухів, приймаючи контури тіла, трикотаж стає “другою шкірою”. Трикотаж став для Рікель глиною в руках талановитого скульптора. Вона додала йому нових, незвичних форм, але суть трикотажного одягу від Соні Рікель залишається незміною – зручно, естетично, комфортно (рисунок 1.27).
Рис. 1.26 – Королева трикотажу Соня Рікель
Рис. 1.27 - Суть трикотажу від Соні Рікель - зручно, естетично, комфортно
Історія всесвітньо відомого трикотажного бренду Missoni (Міссоні) почалася в 1966 році, коли італієць Оттавіо Міссоні і його дружина Розіта організували невелике підприємство по виробництву трикотажу. Спочатку Оттавіо і Розіта випускали смугасті трикотажні полотна, незабаром до них додалися трикотажні полотна із зигзагоподібним орнаментом, ідея якого належала Розіті Міссоні, і який став візитною карткою їх фірми (рисунок 1.28). У 1979 році марка представила у Флоренції першу колекцію чоловічого одягу. Міссоні довели всьому світу, що можливості трикотажу практично безмежні, а трикотажний одяг доречний в офісі, на прогулянці і на вечірці, їх унікальний стиль робить вироби легко впізнаваними і популярним.
Рис. 1.28 – Моделі трикотажного одягу бренду Міссоні
З 1980-1990-х рр. і до тепер виготовлення трикотажних виробів стало ще досконалішим. Сьогодні важко уявити гардероб сучасної людини без трикотажних виробів. Головна причина такої популярності полягає в універсальності трикотажу – із нього можна виготовити практично усі види сучасного одягу. Причому за багатьма параметрами трикотажний одяг не тільки не поступається одягу з текстильних матеріалів, але й має суттєві переваги. Свої чудові споживчі властивості трикотаж має завдяки особливому переплетенню ниток, що надає полотну високу здатність до розтягування. Тому трикотаж здатний щільно облягати фігуру людини, пом’якшуючи силует, і одночасно дозволяє вільно рухатися.
Еластичність і пружність трикотажу багато в чому залежать від властивостей волокна, яке використовується для його виробництва. Сучасний трикотаж хорошої якості, як правило, не линяє, не вигоряє, не викликає алергію. З давніх часів людина мріяла про створення такого універсального матеріалу, який би характеризувався покращеними функціональними властивостями. Сьогодні розвиток високих технологій у текстильній промисловості дає можливість реалізувати мрію про ідеальний матеріал, що володіє одночасно легкістю, міцністю, теплозахисними властивостями і еластичністю. У цьому полягає головна причина, чому дизайнери одягу найчастіше вибирають саме його (рисунок 1.29) .
Рис. 1.29 – Сучасні трикотажні вироби
Трикотаж став безперечно “must have” в наші дні. І якщо до недавнього часу споживачі згадували про трикотажі речі з початком похолодання, то зараз модниці усього світу демонструють цікаві образи з трикотажем і влітку, і весною. Провідні кутюр’є настільки надихнулися трикотажем, що включають його у всі сезонні покази, пропонуючи носити практичні та комфортні трикотажні речі будь-якої пори року (рисунок 1.30).
Рис. 1.30 – Комфортні трикотажні речі на будь-який сезон
Розглядаючи тенденції розвитку трикотажної моди, можна побачити весь асортимент одягу, починаючи від трикотажних майок і топів, закінчуючи трикотажними костю-мами, кардиганами та пальтами. Практичність трикотажного гарде-робу складно переоцінити. Носити трикотажні речі можна і в офісі, і на діловій зустрічі, і в повсякденному житті, і на міських прогулянках, і, подорожуючи в горах.
Мегамодний трикотаж дозволяє підбирати комплекти в різних стилях – класичному, романтичному, casual, спортивному, завдяки чому є можливість виглядати по різному, але, при цьому, цікаво та нетривіально. Необхідно відмітити ще одну позитивну сторону трикотажних речей – їх можна поєднувати практично з усіма речами гардероба – пальтами, куртками, джинсовим одягом, брюками і шортами, кросівками та черевиками, ботфортами і елегантними туфлями.
У різні часи були модними різні відтінки і кольори трикотажних виробів (рисунок 1.31), що включають спокійну колірну гамму – пастельні і бежеві тони, насичені і глибокі – синій, зелений, бордо, фіолетовий, а також і більш соковиті – червоний, жовтий, теракотовий, колір фуксії. Трендом останніх років стали ефектні принти – смужка, абстрактні малюнки, квіткові мотиви. З їх допомогою можна створювати різнопланові образи, як спокійні і стримані по стилю, так і з акцентом, яскраві та незабутні (рисунок 1.32).
Рис. 1.31 – Різні відтінки і кольори трикотажних виробів
Рис. 1.32 – Стильове різноманіття трикотажу
1.1.3 Основні властивості трикотажу, що впливають на процес проєктування
Конструкція трикотажного виробу тільки тоді буде раціональною, коли в ній будуть враховані всі властивості трикотажного полотна, які проявляються як в процесі виготовлення виробу, так і в процесі його експлуатації.
Основними властивостями трикотажних полотен, які ведуть до зміни розмірів і форм розгорток деталей трикотажного виробу, є деформаційні, специфічні, геометричні, оптичні та ін. (рисунок 1.33).
Рис. 1.33 – Основні властивості трикотажних полотен
Деформація – це процес зміни лінійних параметрів трикотажного полотна при розтягуванні його у поперечному чи поздовжньому, або одночасно в обох напрямах. В процесі носіння виникає деформація трикотажних виробів, яка може змінювати їх форму.
Розтяжність – це здатність трикотажного полотна деформуватись або змінювати свої розміри під дією навантажень, а після їх зняття частково чи повністю відновлюватись. Розтягування трикотажного полотна може відбуватися в трьох напрямках – по довжині, ширині та діагоналі. Внаслідок розтяжності трикотажні полотна деформуються, що проявляється у вигляді зміненої петельної структури внаслідок її високої рухливості.
Залежно від ступеня розтяжності по ширині, трикотажні полотна поділяють на групи, а довжину деталей збільшують на відсотки (таблиця 1.1).
Здатність країв трикотажу закручуватись – одна з негативних його властивостей (рисунок 1.34). Ступінь закручування залежить від виду переплетення трикотажу, його щільності і виду волокна. Найбільш високе закручування країв спостерігається в одинарних полотнах переплетення гладь, ланцюжок, трико, атлас, другої та третьої груп розтяжності. Тому вздовж вільних країв деталей (бортів, відльоту коміра тощо) вив’язують декілька рядів іншим, більш стабільним переплетенням або використовують додаткові планки або тасьму.
Рис.1.34 – Здатність трикотажного полотна закручуватися
Рис. 1.35 – Здатність трикотажного полотна розпускатися
Здатність трикотажу до розпускання, яке відбувається при обриванні петлі або по зрізу, також є негативною його властивістю (рисунок 1.35). Найбільшу здатність до розпускання має переплетення гладь. Практично не розпускаються основов’язані переплетення. У виробах з полотен, які сильно розпускаються, перед розкроюванням необхідно уздовж контуру деталі прокласти строчку ланцюгового стібка. При цьому модель повинна мати мінімум членувань. Здатність трикотажного полотна до розпускання враховується при виборі виду з’єднувального шва (краєобметувальний, човниковий або ланцюговий з попереднім або наступним обметуванням зрізів або без обметування). Від виду шва залежить величина припуску на шви і підгин при побудові лекал деталей виробу.
З геометричних властивостей трикотажного полотна найбільш суттєвими є його ширина і товщина. Ширина трикотажного полотна визначає місце розташування з’єднувальних швів у виробі, тому її необхідно враховувати при виборі найбільш раціонального способу членування поверхні виробу на частини. Для раціонального використання трикотажного полотна певної ширини у виробі передбачають певне положення бокових швів, а якщо дозволяє ширина полотна, то виріб проєктують без бокових швів. Товщина трикотажного полотна впливає на вибір величини прибавки на товщину полотна Пт.п, яка додається до ширини виробу (рисунок 1.36). Так, при товщині трикотажного полотна більше, ніж 0,3 см, різниця довжин внутрішнього і зовнішнього контуру виробу на фігурі людини призводить до значної зміни розмірів деталей виробу.
Рис.1.36 – Трикотажні полотна різної товщини
Рис. 1.37 – Трикотажні полотна з різними оптичними властивостями
Серед інших властивостей трикотажу, які враховують при проєктуванні трикотажних виробів, найбільш важливими є оптичні, а саме: колір, характер орнаменту; блиск і фактура (рисунок 1.37). Форма одягу з трикотажу теплих і світлих тонів або з трикотажу із блискучою поверхнею, сприймається як більш об’ємна та здається дещо більшою, ніж така сама форма виробу з трикотажу темних або холодних кольорів. Орнаментація трикотажу (клітинка, смужка, кольоровий орнамент тощо) та фактура його поверхні визначають форму розгорток деталей виробу. У виробах з такого трикотажу об’ємну форму на випуклість грудей надають частковою посадкою деталі пілочки по зрізах пройм або конфігурацією плечових зрізів і зрізів пройм.
Відеоогляд та презентацію питання можна переглянути тут
згенеровано через Google NotebookLM
Відеоогляд можна переглянути тут
Презентацію можна переглянути тут