2.1 Загальна інформація про білизняні та корсетні вироби
2.1.1 Історія виникнення та еволюція білизняних та корсетних виробів
2.1.2 Класифікація та асортимент білизняних та корсетних виробів (самостійне вивчення)
2.1.3 Основні вимоги до білизняних та корсетних виробів
2.1.1 Історія виникнення та еволюція білизняних та трикотажних виробів
Білизняний виріб – це одяг, який одягають прямо на тіло людини для створення теплового комфорту та захисту кожних покровів людини від контакту з верхнім одягом. Білизняні вироби зазвичай виготовляють з бавовняних, вовняних та змішаних трикотажних полотен, що пов’язано з їх м’якістю та еластичністю, високими гігієнічними показниками та формостійкістю.
Виріб білизняний – швейний або трикотажний виріб, призначений для створення гігієнічних умов тіла і побуту [ДСТУ 2027-92]. До білизняних виробів належать: натільна, постільна й столова білизна.
Натільна білизна (або спідня білизна) – це одяг, який людина одягає на тіло. Вона контактує безпосередньо з його шкірою, тому призначена створювати відповідні гігієнічні умови.
Натільна білизна в сучасному розумінні не була відомою в стародавньому світі. Предметом одягу, найближчим за формою і призначенням до сучасної білизни, була пов’язка на стегнах, до того ж в теплому кліматі це була основна і самостійна частина примітивного одягу стародавньої людини. У Стародавньому Єгипті пов’язка на стегнах (схенті) була головним, а часто єдиним предметом одягу чоловіків. За часів Стародавнього царства то була смуга тканини, яку обгортали навколо стегон і кріпили на талії поясом. Нижчі класи (солдати, робітники, ремісники та ін.) носили пов’язку у вигляді пояса з пропущеним спереду шматком грубої небіленої тканини.
Існували й пов’язки на стегнах, що зовні нагадують сучасну білизну: в той час, як широка частина полотна прикривала сідниці і перев’язувалася кінцями на талії, вужчу частину пропускали між ніг і зав’язували аналогічним чином. Шкіряну пов’язку на стегнах подібного типу, яка, ймовірно, прийшла в Єгипет з Нубії, часто одягали поверх пов’язки з тканини. Жінки закривали стегна вузьким поясом, до якого кріпилася пропущена між ніг тканина — подібним чином одягнені танцівниці і рабині на єгипетських фресках (рисунок 2.1).
Рис. 2.1 – Єгиптяни в пов'язках на стегнах
Пов’язки на стегнах носили і в Стародавній Греції в епоху архаїки (потім їх витіснив драпований одяг), одним із таких видів був сублігакулум – пов’язка зі шкіри чи тканини, з одного боку щільно зшита, а з іншого кріпилася зав’язками і була схожою на сучасні труси.
Роль натільної білизни грала туніка, а вже поверх неї римляни надягали плащ або тогу. Римлянки, щоб здаватися стрункішими, бинтували груди і стегна, а, займаючись спортом, надягали шкіряні пов’язки і нагрудні пов’язки, прототипи сучасного бюстгальтера. Нижня білизна Стародавнього Риму – це свого роду пов’язка на стегнах, яку носили і чоловіки, і жінки (рисунок 2.2).
Рис. 2.2 – Пов'язка на стегнах, туніка та римлянки з мозаїки IV ст. з сицилійської вілли Армерина, які займаються спортом
Лише у середні віки з’явилась звичка і мода носити під верхнім одягом більш тонкий нижній шар. Перші натільні/білизняні вироби були простими за кроєм та однакові за формою, як для чоловіків, так і для жінок. Відомо, що в епоху Середньовіччя і чоловіки, і жінки носили камізу — натільну сорочку простого крою з льону, бавовни або вовни, з довгими вузькими рукавами і круглим вирізом горловини.
Жіноча каміза доходила до щиколотки, а чоловіча, з клиноподібними вставками з боків, закривала верхню частину стегна. Каміза могла бути просторою або облягати тіло завдяки шнурівці, яка збирала тканину на боках. Існували жіночі камізи без рукавів, які трималися на плечах на вузьких бретельках, силуетом нагадуючи сучасні сорочки.
Рис. 2.3 – «Громадяни Кале» (фрагмент скульптури)
Увічнення камізи є в знаменитій скульптурі Огюста Родена «Громадяни Кале». В ній в знак приниження в 1077 р. в Каноссі з’явився імператор Генріх VI, щоб попросити вибачення у папи Григорія VII, а в 1347 р. магістрати Кале вийшли з міста в знак капітуляції перед Едуардом III (рисунок 2.3).
А от функцію чоловічої середньовічної натільної білизни, яка нагадувала сучасні труси, виконували бре — штани з білого або небіленого льону, призібрані на талії і підв’язані шнуром. Поверх них вже надягали шосси — вузькі роз’ємні штани, що кріпилися зав’язками до поясу (рисунок 2.4). В епоху раннього Середньовіччя довжина бре досягала колін, але з плином часу вони коротшали і до XV століття з’явилися бре, що зовні нагадують шорти.
Рис. 2.4 – Селяни на молотті (французька мініатюра з Біблії (1260 рік)
Такий вид асортименту, як кальсони, також використовували за часів Середньовіччя, в Італії терміном calzoni позначалися роз’ємні панчохи-штани, іноді виконані з двох контрастних за кольором тканин. В XVI столітті так називалися всі види штанів, що мали довжину до колін. В XVI столітті в тій же Італії і жінки для поїздки верхи одягали кальсони з вишитої тканини під сукню. Катерина Медічі ввела цю моду у Франції. Протягом XVII—XVIII століть кальсони залишалися приналежністю гардеробу літніх жінок, тоді коли молоді панянки використовували їх лиш для поїздки верхи.
Трохи згодом, наприкінці XVIII століття у Європі чоловіча білизна розширила асортимент — з’явилися вузькі підштаники-трико, які носили для того, щоб створити ефект обтягнутих ніг кюлотами. У ті часи головний акцент робили на практичність і зручність, тому в якості матеріалів використовували льон, ситець, бавовну та шовк, а трохи пізніше з’явилися моделі підштаників з вовни ( коли у 1880-х роках Густав Єгер ввів в ужиток поняття «білизна з вовни» (т. зв. «Єгерська білизна»), вважаючи її особливо корисною для здоров’я, незважаючи на те, що волокна вовни подразнюють шкіру (рисунок 2.5). Але по факту кальсони та підштаники за функціональним призначенням нічим не відрізняються, так як обидва вироби носять на тілі під брюками.
Рис. 2.5 – Єгерська білизна; прадавні та сучасні кальсони
Натільні сорочки і штани залишалися основними предметами спідньої білизни і в епоху Відродження, відрізняючись від середньовічних трохи ускладненим кроєм і ступенем обробки. Тоді натільні штани, на відміну від мішкуватих середньовічних бре, досить щільно прилягали до тіла і набули близьких до сучасних ліній крою. Найчастіше вони були зшиті зі світлого полотна, злегка зібрані на талії і по краю оброблені вишивкою, але зустрічалася і білизна з тканини з кольоровим візерунком.
Характерними рисами чоловічих і жіночих сорочок були плавні лінії крою, використання полотна світлих відтінків — кремового, білого або шафранового, майстерна вишивка (особливо були популярні рослинні мотиви і геометричні візерунки, виконані чорним шовком), зібрані біля зап’ястків рукава з манжетами, квадратні або круглі вирізи горловини, а також горловина, зібрана складками, або оформлена стоячим комірцем. Заможні класи носили подібні сорочки і як нічне вбрання. Силует чоловічих сорочок, на відміну від просторого жіночого, був прямим або з трохи розширеною лінією низу. Сорочки, які носили в різних прошарках суспільства, розрізнялися переважно якістю тканини і багатством оздоблення — вищі верстви могли дозволити собі тонку лляну білизну, повністю розшиту візерунками, а прості люди задовольнялися сорочками з грубого полотна.
Рис. 2.6 – Творіння Рафаеля (1516-1520 роки) та Тиціана
Часто верхній одяг не повністю закривав сорочку — так, її можна було побачити в прорізах між ліфом і зйомними рукавами жіночої сукні. Низька лінія жіночого ліфа або краю чоловічого верхнього одягу теж дозволяла демонструвати сорочку, особливо якщо її горловина була оформлена у вигляді комірця (рисунок 2.6).
В епоху Просвітництва (XVIII і XIX сторіччя) основними предметами чоловічої та жіночої натільної білизни залишалися довгі сорочки — в залежності від спроможності власника прості або багато декоровані, зі складним кроєм. Так, аристократія носила шовкову білизну, рясно прикрашену мереживом, стрічками, шиттям золотими і срібними нитками. Кальсони, як і раніше, були приналежністю здебільше чоловічого костюма.
Просторі жіночі сорочки в XIX столітті кроїлися з білого лляного або бавовняного полотна. Їх характерними рисами були короткі рукави (часто з буфами), довжина до щиколотки, овальна або прямокутна горловина. Якщо поверх сорочки надягалась бальна сукня, виріз горловини міг бути дуже глибоким. У 1870-х роках жіноча натільна сорочка укоротилася і стала більш щільно прилягати до тіла. До кінця століття вона перетворилася в оброблену мереживом і шиттям сорочку дуже простого крою на вузьких плічках з різноманітним оформленням горловини — виріз міг бути круглим, прямокутним або трикутним. Популярними тканинами залишалися бавовна і льон, рідше використовувався шовк. У 1890-х роках з’явилися перші прототипи сучасного сучасного бюстгальтера, які підтримували груди і надягали поверх корсета.
Коли в точності з’явилася нижня білизна, сказати важко. Деякі дослідники вважають, що десь у 1150 р., проте доказів цьому немає. На мініатюрі «Мучеництво св. Стефана» (Франція, XIV ст.) у середньовіччі кальсони вже були нижньою білизною (рисунок 2.7). Середньовічні бюстгальтери викликали неоднозначну реакцію. Є кілька письмових середньовічних джерел, які свідчать про існування пристосувань для підтримки жіночих грудей. Лікар французького короля Філіпа Справедливого і його наступника Людовика X Анрі де Мондевиль (Henri de Mondeville) писав у своїй «Хірургії» в 1312-1320 роках: «Деякі жінки… вставляють у свої сукні два мішечки за розміром і формою грудей, які щільно до них прилягають. Щоранку вони вставляють їх (груди) в ці мішечки, які при можливості закріплюють відповідною за кольором стрічкою».
Ці «мішечки» виконували ту ж функцію, що і древні перев’язі – підтримували груди. А Конрад Штолла (Konrad Stolle) – німецький священик, вікарій церкви Святого Северина у своїй «Тюрінгенсько-Ерфуртській хроніці» в 1480 році скаржився на «сорочки з мішками», в які жінки вкладають свої груди. Свій опис священик закінчує словами «все це непристойно».
Рис. 2.7 – Мініатюра «Мучеництво Св. Стефана» (Франція, XIV ст) та фрагменти жіночої білизни 15-го століття
Невідомий автор 15-го століття з південної Німеччини писав у своїй сатиричній поемі: «Багато жінок надягають на груди два мішечка, коли виходять гуляти по вулицях, щоб всі молоді люди, що дивляться на них, могли споглядати на їх прекрасні груди. Але груди ті занадто великі, вони схожі на щільно набиті мішки, тому в місті ніхто про їхній великий бюст не пересуджує».
Образотворче підтвердження існування трусів як нижньої білизни зберіглося лише від середини XV ст. З Італії до Франції вони проникли наприкінці XVI століття і вже під французькою назвою «бре» поширилися по Європі. Жіночі ж труси увійшли в ужиток набагато пізніше чоловічих. Вважають, що жінки почали носити труси і панталони лише в кінці XVIII-го століття: в Ленгберзі знайдена пара відмінно збережених полотняних трусів, але дослідники не знають чоловічі вони чи жіночі. А в Англії, наприклад, жіночі труси остаточно утвердилися не раніше кінця XVIII ст.
Але відомо і те, що в XVI столітті деякі італійські жінки все ж носили панталони: Елеонора Толедські (1522-1562) носила одну пару в 1561 році. Через півстоліття вже багато пар було виготовлено для Марії Медичі (1573-1642), яка була у той час новою королевою Франції. Жінки в Голландії також носили панталони, Морісон розповідає: «Деякі старші жінки, які не в силах переносити мороз, надягають знизу штани з льону або шовку». На посмертному зображенні Єлизавети I, зробленому в 1603 році, вона в корсеті і панталонах. До того ж є згадка про те, що у Єлизавети було «шість пар полотняних подвійних штанин з тонкої голландської тканини», зшитих в 1587 році. На початку XIX століття панталони остаточно утвердилися в жіночому гардеробі: оброблені мереживом, спочатку вони досягали щиколотки, а потім укоротилися до середини ікри. Відмітна особливість крою перших штанів — роздільні штанини, які кріпилися до поясу на талії, залишаючи шов на рівні промежини відкритим. У 1860-х роках панталони стали ще коротше і доходили тільки до колін (рисунок 2.8).
Рис. 2.8 – Трансформація жіночих панталон
Рис. 2.9 – Давньоримська фреска на Віллі дель Казале, Сицилія
З трусами все дещо складніше. Сучасна білизна у звичному для нас вигляді з’явилась на початку ХХ ст. Американці після першої світової війни почали носити дуже короткі та прилеглі труси, з’явилися плавки, а чоловіча спідня сорочка перетворилася на майку. Це було пов’язано з появою трикотажного виробництва. Для жінок Європи все змінилося 1926 року, коли Коко Шанель презентувала маленьку чорну сукню. Після цього модниці почали всіляко підкочувати і обрізати панталони, поки не дійшли до довжини сучасних трусів. Саме слово походить від французького дієслова “retrousser”, що означає “вкорочувати”(рисунок 2.9).
Говорячи про білизняні вироби, не можна оминути визначення корсетний виріб – швейний або трикотажний виріб, що вдягають безпосередньо на тіло для формування й підтримки окремих частин тіла, та/або для тримання панчіх [ДСТУ 2027-92].
До корсетних виробів належать предмети одягу, які служать для формування окремих ділянок жіночого тіла при деформації м’яких його тканин. Так, бюстгальтер визначає форму та положення грудних залоз, напівкорсет зменшує опуклість живота і формує ділянки стегон та сідниць, грація формує плавні силуетні лінії фігури в цілому.
В наші часи корсетні вироби виготовляють з натуральних (бавовняних, шовкових та лляних) та синтетичних тканин. Використовують нееластичні матеріали; нееластичні матеріали з вставками, які забезпечують розтяжність; еластичні трикотажні полотна тощо.
Корсетні вироби мають багатовікову історію, яка відображає зміни в моді, соціальних нормах та технологіях. Корсети з’явилися ще в стародавні часи і пройшли значну еволюцію. Вони використовувалися для формування силуету, підтримки постави та підкреслення соціального статусу.
Корсе́т (фр. corset, від corps – «тіло) – предмет, головним чином, жіночого одягу у вигляді широкого поясу зі вшитими пружними пластинками, що туго охоплює нижню частину грудної клітки та живіт для додання фігурі необхідного вигляду (горда постава, струнка талія) та м’якої підтримки грудей. Зазвичай із одного або обох боків є шнурування, нерідко з іншого боку роблять застібку або вставляють блискавку. В різні роки корсети мали різний вигляд (рисунок 2.10).
Рис. 2.10 – Різноманіття видів корсетів
Аби відповідати античним вимогам, давньогрецькі жінки надягали під хітони шкіряні пов’язки, які або підкреслювали талію і груди, або стягували їх так, аби завадити зростанню грудей. Римські матрони носили вже широкі пояси зі шнурівкою, запозичені у германських варварів, а пов’язки виготовлялись з тканини та одягалися під грудьми і мали назву “mamillare”.
В період Раннього Середньовіччя на зміну вільному драпованому греко-римському одягу в моду увійшов щільно облягаючий ліф-корсет, у ватну підкладку якого закріплювали залізні та дерев’яні бруски. Бруски розташовувались між грудними залозами і тягнулись зверху до нижньої частини живота. Ліф-корсет міг шнуруватися спереду, збоку або ззаду. Вартість такого корсету була дуже дорогою, тому прикрасити ним свій гардероб могли лише багаті дами.
Чоловічий корсет того часу імітував панцир (колет), був виготовлений із металу, іноді зі шкіри, і закривав весь тулуб від шиї до верхньої половини стегна. Колет носили воїни-кавалеристи, який додатково захищав від мечів та стріл ворога.
До XV ст. в Бургундії жіночі корсети почали виготовляти зі шкіри з металевими брусками. Для доступу повітря до тіла в корсеті робили круглі отвори. При стягуванні корсета краї отворів врізалися у шкіру і доставляли жінкам жахливі муки. У 1468 році іспанська королева Жуана Португальська винайшла залізний корсет, який стягував фігуру по боках і зачинявся на замок (рисунок 2.11). З допомогою шнурівки вона приховала свою вагітність від чоловіка. В кінці 1470-х років її наступниця Ізабелла I Кастильська зобов’язала своїх служниць носити корсети, який жінки носили до початку XX ст.
Рис. 2.11 – Залізний корсет іспанської королеви Жуани Португальської
Щойно винайденим корсетом зацікавилася іспанська інквізиція, яка проголосила жінок джерелом усіх бід і звела плоску фігуру в культ. Знатні дами почали носити металеві корсети зі сталевими болтами, які були дуже важкими і схожими на лати. Корсет робив груди пласкими і деформував жіноче тіло. З раннього віку дівчата носили корсети зі свинцевих пластин, які стискали грудну клітку і не давали грудям розвиватись.
В цей же період знаменита французька королева мод Катерина Медічі запровадила стандарт обхвату талії, який складав 33 см (13 дюймів). Для досягнення бажаної форми аристократки стягували талію до 20-20,5 см в напівобхваті, тим самим викликаючи захворювання внутрішніх органів. Вузький корсет здавлював печінку, зміщував шлунок, стискав нирки та живіт, порушував правильний кровообіг і завдавав шкоди всьому організму в цілому. Нерідко жінки помирали від постійного носіння болісного корсету. Також у «жертв» моди виникали проблеми з харчуванням та відтворювальною функцією, внаслідок яких значно зросла рання смертність серед багатих дам (рисунок 2.12).
Рис. 2.12 – Єлизавета I (королева Англії) у віці 13 років та Єлизавета Валуа (королева Іспанії), близько 1560 року; анатомія фігури людини без корсеті і з ним
В XVII ст. в конструкції корсета на зміну брускам прийшов китовий вус. Міцний та гнучкий, він дозволяв створювати ідеальну талію, яка дорівнювала 40 см. В моду знову входить звичай піднімати груди, роблячи їх більш пишними (рисунок 2.13). Відтоді корсет виготовляють із шовку, атласу та мережива і прикрашають стрічками та пір’ями.
Рис. 2.13 – Корсети XVII ст. та Марія Медічі, 1613 рік
Корсети вдягали не лише на Заході, але й на Сході. Індійські танцівниці баядерки носили корсети, які відповідали потребам здоров’я і одночасно удосконалювали жіночу фігуру. Їхні корсети виготовлялися із кори мадагаскарського дерева, мали тілесний відтінок та імітували оголені груди. Завдяки еластичним властивостям корсет не ускладнював дихання і ніколи не знімався на ніч.
У XVIII ст. в моду входять важкі драповані спідниці, вагу яких допомагав розподілити корсет. Цей предмет жіночого туалету як і раніше підтримував спину, вирівнював поставу і шнурувався ззаду на англійський манер або спереду на французький. Іноді використовувався шматок вишитого матеріалу, аби приховати шнурівку, іноді її показували відкрито (рисунок 2.14).
Рис. 2.14 – Марія Лещинська, королева Франції, 1747 рік; корсет з шовку
В роки Французької революції в моду входить стиль ампір із завищеною талією, ідеалом якого стали греко-римські зразки одягу з переважанням простоти. На межі XVIII—XIX ст. жіночий корсет значно коротшає та майже зникає з гардеробу. Замість корсету дами носили туалети з глибоким декольте або напівкорсет з еластичних тканин. Груди підтримувались вузьким шарфом, який зав’язувався ззаду навхрест. Ну а те, що у Франції в цю епоху називалося corset, виглядало як короткий жилет, підбитий ватою і без кісточок, зі шнурівкою або застібкою спереду (рисунок 2.15).
Рис. 2.15 – Портрети 1805-1808 років; короткі корсети кінця XVIII ст.
Чоловічий корсет виконував ті ж функції, що й жіночий, хоча й зберіг властивості бронежилету. Корсети стали частиною повсякденного чоловічого гардероба, особливо серед аристократії. Вони допомагали створювати елегантний силует, підкреслити талію та груди. Їх носили під костюмами, які були популярні в ті часи. Й, зазвичай, чоловічі корсети були менш жорсткими, ніж жіночі, та забезпечували більше свободи рухів. На XVIII-XIX століття припадав пік популярності цього предмета гардероба. Відомо, що навіть особи королівської крові, використовували його, щоб виглядати стрункіше. Найбільша популярність прийшла до чоловічого корсета в XIX столітті, коли до моди увійшла постать «денді». Вона передбачала осину талію, яка, підкреслювала широкі плечі. Чоловікам, що одягали фрак та білі панталони, потрібно було ховати відкритий для огляду живіт, тому вони тягли його корсетом (рисунок 2.16).
Рис. 2.16 – Корсет як частина повсякденного чоловічого гардероба
Після 1806 року у корсета з’явився жорсткий бюск – пласка планшетка, схожа на лінійку, яку заправляли в кишеньку з тканини в передній частині корсета (рисунок 2.17). Бюск робили з дерева, рогу, металу та китового вуса, саме він надавав корсету найбільшої жорсткості. Шнурівку у такого корсета розташовували на спині, дірочки обшивали вручну – металеві блочки були запатентовані Томасом Роджерсом лише у 1823 році. Ще однією особливістю цих нових довгих корсетів з бюском були клинці, які стали вшивати для об’єму в зоні грудей, а трохи згодом – і на стегнах.
Рис. 2.17 – Залізний корсет іспанської королеви Жуани Португальської
Рис. 2.18 – Корсет “а ля Нінон”, 1808 рік
Фахівець з Франції на ім’я Бретель створив у 1808 році корсет “а ля Нінон”, без кісточок, тільки з бюском, що надавав йому необхідної жорсткості (рисунок 2.18).
Поступово, приблизно до 1820-1830 років лінія талії опускається на природнє положення і корсет виконує дві основні функції: підтримка тіла та формування вузької талії (рисунок 2.19). Відтоді всі європейські жінки почали знову носити корсети на китовому вусі (рідше – стьобані), які дозволяли наблизити фігуру до форми піскового годинника (рисунок 2.20). В цей час корсет часто використовували у поєднанні з пишними рукавами.
Рис. 2.20 – Королева Бельгії, 1830 рік; модні силуети з журналів Wiener Moden та Wiener Zeitschrift 1832 - 1835 років
Рис. 2.20 – Королева Бельгії, 1830 рік; модні силуети з журналів Wiener Moden та Wiener Zeitschrift 1832 - 1835 років
Ближче до 1840 року пишні рукава поступаються місцем покатим плечам, а намагання зробити талію ще вужчою призводить до появи тугого стягуючого корсету, в який вшивають металеві пластини (рисунок 2.21). Такі корсети крім створення тонкого силуету, мали тримати масивні важкі спідниці з криноліном (який кріпився безпосередньо до корсету).
Рис. 2.21 – Тугі стягуючі корсети 1856 року
Рис. 2.22 – Застібки корсетів ХІХ ст; корсет з шовкового муару 1855 р
Сталева застібка спереду, яка дозволила одягати й знімати корсет самостійно, була винайдена французьким корсетником Жаном Жюльєном Жосленом у 1829 році, хоча у широке вживання увійшла лише після 1850 року. У 1848 році Джозеф Купер запатентував застібку для планшетки, що складалася зі штифта та отвору. Це виявилося настільки зручно, що вже за кілька років майже всі корсети стали застібатися саме так (рисунок 2.22).
До 1970 років корсет стає масовим явищем, але розвиток медицини, боротьба за рівноправ’я жінок, їх часткова участь у суспільно-корисній діяльності призводять до того, що все частіше роздаються голоси проти корсету, шкідливого для здоров’я. Першою проти загальноприйнятого костюму виступила французька письменниця та феміністка Жорж Санд. Згубний вплив корсета був підтверджений лікарями, які довели, що наслідками носіння цієї деталі жіночого туалету є проблеми шлунково-кишкового тракту, викривлення хребта, хвороби внутрішніх органів, паніка та депресія. Корсет міг спровокувати ранню смерть жінки, однак незважаючи на лякаючі застереження медиків, корсет все ще боровся за право на існування і навіть продовжував змінювати конфігурацію. У 70-х роках XIX ст. з’явилися дуже довгі корсети «кіраса», що опускалися до стегон і робили жінок дуже схожими на русалок. Застібка складалася з двох сталевих смужок та гачків, які дозволяли легко його знімати.
На межі XIX-XX ст. вузька талія та пишні груди сформували S-подібний силует, який надав жіночій фігурі вигнутих образів. Корсет поступово подовжувався до колін, поверх якого надягали ще один ліф та нижню спідницю. З того часу корсети почали шити із еластичних тканин. Подібний корсет був на героїні фільму «Титанік» (рисунок 2.23).
Рис. 2.23 – Корсети на межі XIX-XX століття
З 1908 року корсет поступово переставав бути частиною жіночого костюму. Цьому сприяв винахід рентгену, на знімках якого були сильно деформовані ребра та внутрішні органи від постійного носіння корсету. Цьому сприяла і Перша світова війна 1914 року і технічний прогрес, який в тому числі подарував світові велосипед. У 1920-х роках «стиль гарсон» сформував прямий чоловікоподібний силует з плоскими грудьми та заниженою талією, нівелювавши всі типи жіночності.
В наступні два десятиліття з’являються аналоги сучасних корсетних виробів. В США корсети були оголошені непатріотичним товаром, так як на їх виготовлення йшло чи мало цінного металу. У 1947 році французький модельєр Крістіан Діор створив корсет із шовкової сітки, зміцненої 24 пластинами з китового вуса, і повернув моду на тонку талію та жіночні форми (рисунок 2.24).
Рис. 2.24 – Революційна колекція Крістіана Діора 1947 року
1960-ті роки ознаменувалися відродженням фемінізму, який дав поштовх руху за соціалізацію жінки та її звільнення від домашніх турбот. Корсет знову зникає із гардеробу, з’являючись на показах дизайнерських колекцій або на виступах знаменитостей. Замість корсету жінки почали носити комбінації, які додавали трохи стрункості. У 1990 році Жан-Поль Готьє створив для співачки Мадонни корсет з гостроконечним бюстгальтером (рисунок 2.25), представлений сімома роками раніше в рамках колекції осінь-зима.
Рис. 2.25 – Знаменитий «корсет Мадонни» від Готьє
Рис. 2.26 – Корсети з «Мулен Руж» та в мікростилі стімпанк
Черговий корсетний бум стався після прем’єри фільму «Мулен Руж», що спонукало багатьох дизайнерів на створення своїх колекцій довкола талії в корсеті. Цей предмет жіночого туалету став невід’ємною частиною костюму в готичній субкультурі та мікростилі стімпанк (рисунок 2.26). Взагалі корсет чудово поєднується із вечірніми та весільними нарядами, які підкреслюють жіночність та плавні вигини силуету (рисунок 2.27).
Рис. 2.27 – Підкреслена жіночність вечірніх та весільних образів
Сьогодні корсети можна порівняти з ювелірною прикрасою: вони підкреслюють, а не стискають, додають форми, при цьому не позбавляють свободи вільно рухатися і дихати на повні груди. Сучасний жіночий корсет — це елегантний романтичний, мінімалістичний чи зухвалий акцент весільних, вечірніх і повсякденних образів (рисунок 2.28).
Рис. 2.28 – Сучасний жіночий корсет
Що ж до бюстгальтера в тому вигляді, в якому ми звикли його бачити, то саме технічний прогрес ХІХ століття, який подарував світу велосипед, вплинув на його появу. Жінки стали користуватися цим видом транспорту, а в жорсткому корсеті це було вкрай незручно. Цікаво, що в Азії невідома культура носіння бюстгальтера, навіть в XIX столітті азійські жінки все ще обгортали груди тканиною, вони не носили бюстгальтерів як європейці.
Еволюція сучасного бюстгальтера — це дещо дивна подорож. Протягом XIX століття було видано багато патентів, що стосуються пристроїв, схожих на бюстгальтери. Сучасний бюстгальтер часто намагаються представити наступником корсета, але хто точно є його винахідником сказати складно, відомими є декілька імен.
Рис. 2.29 – Виріб під назвою “Добробут” від Ерміні Кадолль
Французи вважають, що бюстгальтер створила засновниця будинку моди Cadolle Ерміні Кадолль, феміністка та революціонерка, яка наприкінці XIX століття, в часи «прекрасної епохи” (період європейської історії між 1890 та 1914 роками), вирішила дати жінкам більше свободи, звільнивши їх від корсетів і створила крихітний предмет одягу, сьогодні відомий як бюстгальтер. 1889 року Ерміні представила на Всесвітній виставці в Парижі своє творіння: виріб під назвою “Добробут” (“le Bien-Etre”) – це був фактично корсет, розділений на дві окремі частини білизни — верхня частина підтримувала груди за допомогою бретелей, а нижня частина була корсетом для талії. (рисунок 2.29).
Американці ж вважають, що винахідником став Й. Уелс з Філадельфії, переконуючи, що саме його бюстгальтер з’явився настільки вчасно, що виробництво було поставлено на «широку ногу» і вже в 1886 році в Америці його можна було придбати потрібного розміру всього за 75 центів.
У 1893 році прорив зробила Марі Тусек, запатентувавши в Нью-Йорку дивну модель “breast supporter” – “підтримувач грудей” на кісточках з перехресними на спині бретелями, та ще й з застібкою-гачком (рисунок 2.30).
Рис. 2.30 – “Підтримувач грудей” від Марі Тусек
У 1914 році американка Мері Фелпс Джейкобс запатентувала “бюстгальтер без спинки” (“backless brassiere”). Згідно з легендою “народження” цього виробу, Мері ніяк не могла змиритися з тим, що з-під вечірньої сукні з відкритою спиною неестетично виглядають фрагменти жорсткого корсета. І разом зі служницею пошила собі з двох носових хусток, шпильок і декількох стрічок дивовижний елемент жіночого гардероба. Так з’явився перший бра без жорсткого каркасу. Після цього Мері зробила кілька моделей для подружок, а потім продала свій патент Братам Уорнерам, які з 1931 року поставили виробництво бюстгальтерів на потік. Звичайно, вони були набагато зручнішими за корсети, але спочатку випускалися лише в одному розмірі, що створювало певні незручності (рисунок 2.31).
Рис. 2.31 – Бра Мері Фелпс Джейкоб з варіантами її винаходу
Першим бра-модельєром чоловічої статі вважається німецький фабрикант Зигмунд Ліндауер, який у 1912 році створив бюстгальтер, який зручно знімати (рисунок 2.32). За легендою, чоловіка просто дістали чисельні застібки, і він зробив виріб без них.
До 1920-х років модними вважалися бюстгальтери, які робили груди пласкими. Під час Першої світової війни жінки масово відмовлялися від корсетів, які містили металеві елементи. Це дозволило заощадити понад 28 тисяч тон металу. Бюстгальтери, які називали «м’якими корсетами», швидко закріпилися в жіночому гардеробі 20-х років ХХ століття (рисунок 2.33).
Рис. 2.32 – Зигмунд Ліндауер та його бра 1912 року
Рис. 2.33 – Білизняні вироби 20-х років ХХ століття
В 1922 році Іда Розенталь з чоловіком Вільямом, емігрувавши в Америку, вирішили створювати білизну, яка не нівелює, а підкреслює жіночі принади. Вони заснували фірму Enid Manufacturing Co., сфокусувавшись на виробництві бюстгальтерів. Як не дивно, ідеї щодо вдосконалення цієї деталі гардероба просував Вільям. Саме він в 1929 році запропонував робити роздільні чашечки різного розміру і маркувати їх буквами латинського алфавіту, модель назвали Maidenform (рисунок 2.34).
Рис. 2.34 – Іда та Вільям Розенталь, їх перші бюстгальтери, патенти 1926 і 1938 років та популярна модель бра Maidenform
В 1935 році Вільям винаходить модель бюстгалтера пуш-ап зі вставними подушечками для ефекту збільшення грудей, який набув миттєвої популярності. В цьому ж році вперше було випробувано виробництво спідньої білизни з використанням синтетичних волокон, з’явилися такі тканини, як нейлон і лайкра, які зробили революцію в світі жіночої білизни.
Вставка між чашечками з еластичного матеріалу – також заслуга Іди з чоловіком. У 1942 році була винайдена і запатентована застібка на спині, яка складалася з гачка і кількох петельок, що дозволяло регулювати застібку за довжиною. Рідкісна модель бюстгальтера сьогодні обходиться без такої застібки. У тому ж році компанія Maidenform почала виробництво одразу двох новинок: бюстгальтерів з регульованими бретельками і бюстгальтерів для матерів, які годують. Багато в чому завдяки цим нововведенням відразу після закінчення війни Maidenform повернули собі статус головної компанії з виробництва нижньої білизни.
Рис. 2.34 – Іда та Вільям Розенталь, їх перші бюстгальтери, патенти 1926 і 1938 років та популярна модель бра Maidenform
Але справжній вибух популярності марки стався в 1949-му, після запуску рекламної кампанії «Мені снилося …», героїні якої бачили себе в самих різних амплуа, але незмінно в бра Maidenform (рисунок 2.35). Аналогічну кампанію бренд зробив і в 80-х роках ХХ століття.
Рис. 2.35 – Рекламні кампанії Maidenform 1949 та 1980 років
В 1950-х настала епоха пишних форм та моделей push-up (з вставними вкладками). Але найбільш популярною стає модель бюстгальтера bullet bra (torpedo bra) або “бюстгальтер-куля” (“бюстгальтер-торпеда”), який відрізнявся специфічно загостреною формою чашок, їх носили зірки на кшталт Мерилін Монро, Джейн Рассел і Джейн Менсфілд (рисунок 2.36).
Рис. 2.36 – Джейн Менсфілд та Мерилін Монро в бюстгальтері з конусоподібними чашками
В кінці 1950-х фірма “Fredericks of Hollywood” потішила тих жінок, які завжди знайдуть в собі ваду. За допомогою новомодної моделі blow up дами могли надути груди своєї мрії, для цього з бюстгальтером в комплекті йшла спеціальна трубочка (рисунок 2.37).
Рис. 2.37 – Моделі blow up
В 1964 році на заміну щільним пуш-апам та конічним чашкам прийшов no bra – прозорий ліфчик від Руді Гейнрайх Sweet Dreams. Прозорий мінімалістичний бюстгальтер простого дизайну суттєво відрізнявся від своїх важких конусоподібних попередників 50-их. Він мав великий успіх і добре продавався, а також мав величезний вплив на світ моди.
Ще один «писк» 60-х – це поява моделі «балконет». Закритими залишалася лише нижня частина молочних залоз, внаслідок чого з’явилася можливість гарно носити декоровані сукні. Назва «балконет» поступово трансформувалося в нову словесну версію «Анжеліка» – це сталося після виходу на екрани фільму «Анжеліка та король» (рисунок 2.38) .
Рис. 2.38 – Модель «балконет» (або «Анжеліка»)
Рис. 2.39 – Спортивний бюстгальтер для бігу та аеробіки Jogbra
Особливу популярність 70-х роках отримали вироби, розроблені Хіндою Міллер, Полі Сміт та Лайзою Ліндал. Жінки були затятими шанувальницями легкої атлетики і постійно розмірковували над тим, як створити бюстгальтер для занять спортом. Їм належить ідея створення першого спортивного ліфчика для бігу та аеробіки Jogbra (рисунок 2.39).
1980-ті роки принесли «бюстгальтерну революцію»: з’явилися нові моделі, відомі світові будинки моди Versace, Gucci, Jean Paul Gaultier, Yves Saint-Laurent випустили свої колекції нижньої білизни (рисунок 2.40).
Рис. 2.40 – «Бюстгальтерна революція» 1980-х років
У 1990-ті роки фірма “Wonderbra” пропонує жінкам бюстгальтер мрії з пуш-ап ефектом: конструкція з об’ємними подушечками в нижньому сегменті чашечок значно піднімала груди, так будь-яка володарка такого бюстгальтера виглядала неперевершено, а білборди “Hello Boys” із зображенням Єви Герциговой були настільки шикарні, що їх довелося зняти. Водії авто переставали стежити за дорогою, доходило до ДТП (рисунок 2.41).
Рис. 2.41 – Бюстгальтер з пуш-ап ефектом
У наші дні жінки отримали свободу при купівлі спідньої білизни. Кожна обирає те, що їй до смаку і підходить під особливості структури грудей. Форма чашок пропонується закритою або відкритою, є конструкції з «сердечком», V-подібним вирізом, трикутними, круглими, напівкруглими елементами. Нижня основа представлена широкою стрічкою та смужкою середньої ширини. Моделі з «кістками» і без них, з бретелями та у вигляді ліфа, з наповнювачем та з тонкої тканини, мінімайзери та спейсери, планжі та бандо, трансформери та силіконові типи задовольняють побажанням сучасних представниць жіночої статі. Можна зупинитися на монохромному виконанні, варіантах з принтом, візерунком, незвичайним декором у вигляді дорогоцінного каміння або кристалів Сваровські (рисунок 2.42).
Рис. 2.42 – Різноманіття сучасних бюстгальтерів
Коштовні бюстгальтери випускає найбільша корпорація нижньої білизни Victoria`s Secret (рисунок 2.43). З 2001 року саме бюстгальтер, розшитий коштовностями завершує всі покази. Для моделей – «ангелів» вийти в такому ювелірному виробі – велика честь. Найдорожчий бюстик, вартістю 15 мільйонів доларів, вдягла на себе 2000 року Жизель Бундхен. Хайді Клум удостоювалася такої честі тричі.
Рис. 2.43 – Коштовні бюстгальтери від Victoria`s Secret
2.1.3 Основні вимоги до білизняних та корсетних виробів
Білизняні та корсетні вироби, як і будь-який вид одягу створюються для задоволення потреб споживача. Тому білизна та корсетні вироби повинні володіти властивостями, які обумовлені конкретними вимогами, що відповідають призначенню виробу. Очевидно, що до білизняних та корсетних виробів висуваються ряд вимог, найважливішими серед яких є забезпечення зручності, комфорту та відповідності антропометричним ознакам споживача, тобто споживчі вимоги (рисунок 2.44).
Рис. 2.44 – Основні вимоги до білизняних та корсетних виробів
Основні вимоги до білизняних та корсетних виробів:
– функціональні – вироби повинні відповідати своєму призначенню, зовнішньому вигляду та психофізичним особливостям споживачів. Так, основною функцією корсетних виробів є примусове надання певної форми тілу жінки з метою отримання певного силуету одягу. Так, основною функцією корсетних виробів є примусове надання певної форми тілу жінки з метою отримання певного силуету одягу. Сучасна промисловість випускає достатньо багато різних моделей бюстгальтера по формі та властивостям.
Рис. 2.45 – Різні види білизни та корсетних виробів за своєю функцією
Вибір тієї чи іншої моделі залежить від індивідуальних психофізичних особливостей кожного споживача, але правильний вибір забезпечує здоров’я та красу дівчини/жінки. Наприклад, повсякденний бюстгальтер повинен виконувати функцію коректування: трохи стягувати до центру широко посаджені груди, підводити низькі, підтримувати дуже важкі форми. А під час вагітності, годування дитини та/чи занять спортом необхідно носити вже спеціальну білизну (рисунок 2.45).
– естетичні – вироби повинні бути якісними, сучасними по формі та оздобленню, кольору і рисунку матеріалу.
До прикладу, фасон бюстгальтера повинен відповідати стилю одягу та ритму життя дівчини/жінки, викликаючи лише позитивні емоції. Сучасні бюстгальтери стають не просто білизною, а пікантним аксесуаром, який часто виконує еротичну функцію, і повинні бути у гардеробі сучасної жінки на різні випадки життя. Більшість сучасних моделей верхнього одягу створює вимоги щодо властивостей та вибору натільної білизни.
Рис. 2.46 – Різновиди білизни та корсетних виробів за естетичними вимогами
Наприклад, в домашніх умовах варто носити м’який бюстгальтер з бавовняного матеріалу; під трикотажний виріб, який облягає фігуру, краще одягати безшовний бюстгальтер; під діловий костюм слід одягати жорсткий бюстгальтер з кісточками і поролоном, який добре підкреслює форми; навечірку, залежно від фасону сукні, варто обирати бюстгальтер без бретелей або з силіконовими бретелями, до майок підбирають бюстгальтери з відповідними по стилю бретелями тощо (рисунок 2.46).
Рис. 2.47 – Різновиди жіночих бюстів за класифікаціями Г.І. Савицької та КНУТД
Сучасна мода, як правило, передбачає форму та положення грудних залоз, які можна забезпечити корсетними виробами. На сьогодні є кілька різних класифікацій типів грудних залоз та їх положення (рисунок 2.47).
– ергономічні – білизна та корсетні вироби повинні бути зручними в різних умовах експлуатації, не обмежувати рухи та не спричиняти неприємних та/чи больових відчуттів при експлуатації.
Конструкція корсетних виробів повинна бути пов’язана з індивідуальною будовою тіла людини та забезпечувати необхідну свободу рухів, допустимий тиск на тіло та зручність. Але в першу чергу, виріб повинен відповідати розміру/типу фігури людини. Корсетні вироби поділені на 3 групи розмірів: малі, середні та великі. Тип фігури визначається обхватом грудей ОгІV та повнотою грудної залози (різниця між обхватами грудей ОгІІІ та ОгІV) (рисунок 2.48).
Рис. 2.48 – Визначення типу повнотних груп грудних залоз при одному ОгІV
В процесі експлуатації корсетні вироби повторюють складні рухи людини, в результаті чого деталі та шви підлягають механічним деформаціям (розтяг, згин, кручення тощо), які складають 1-11% . В зв’язку з цим тканини, що використовуються при виготовленні корсетних виробів, повинні бути стійкими на розрив, стійкими до багаторазового розтягу та володіти пружними властивостями.
Для збільшення жорсткості окремих деталей (передня частина поясу, чашка), які повинні володіти більш стійкою формою, використовують підкладкові та прокладкові матеріали, а також фурнітуру (каркаси/кісточки, гачки, петлі, бретелі, пряжки, тримачі різного виду та призначення, гудзики, тасьми з гачками, застібки-блискавки, затискачі-регулятори). Наприклад, рисунок матеріалу бретелі повинен відповідати рисунку матеріалу самого бюстгальтера, а її ширина – тому навантаженню, яку нестиме бретель (а це в свою чергу залежить від розміру чашки). Кількість та розмір гачків теж залежить від розміру бюстгальтера: для малої групи розмірів використовують 1 гачок, для середньої – 2, а для великої групи розмірів – 2-3 гачки;
– гігієнічні – матеріали, з яких виготовляються вироби, повинні володіти хорошою повітропроникністю, гігроскопічністю, мати високу стійкість пофарбування до мокрого та сухого тертя, до дії поту, дії засобів по догляду за виробами. Крім цього, матеріали повинні володіти мінімальним зсіданням при зволожуванні.
Властивості матеріалів, з яких виготовляють білизняні вироби, повинні враховуватися при їх конструюванні. При виготовленні білизни з трикотажних полотен форма може бути досягнута за рахунок властивостей самого трикотажу, зокрема, його високої еластичності і розтяжності, в той час як створення об’ємної форми виробу при виготовленні його з тканин забезпечується в основному певною конфігурацією деталей крою.
Основний матеріал у виробництві нижньої білизни – бавовна. Вона приємна на дотик, не подразнює шкіри, міцна та проста по догляду (можна прати при високих температурах). Проте легко мнеться та непластична. Цей недолік ліквідували шляхом додавання штучних та синтетичних волокон у бавовняну основу. Додавання віскози забезпечує більш високу швидкість вбирання вологи. Окрім цього, віскоза не створює статичної електрики. Якісний виріб повинен містити не більш 40% віскози, інакше він буде легко зминатись та рватись. Додавання лайкри забезпечує еластичність виробу. Синтетичні волокона (поліамід, поліестер) зменшують зминальність, але комфортний виріб повинен містити невеликий відсоток цих матеріалів, оскільки вони не гігроскопічні. Нові технології дають змогу отримувати з поліаміду та поліестеру мікрофібру – мікроволокна тонші за шовкову нитку. Така нитка подібно бавовні не вбирає вологу, а пропускає її через себе, і волога швидко випаровується. Крім цього, виріб не мнеться і добре тримає форму. Технологія отримання штучних волокон (модал, тактель, меріл), що містять 100% целюлози, виділених з деревної маси створює тканини, які відтворюють всі натуральні властивості бавовни, але не мнуться та значно еластичніші;
– експлуатаційні – визначають ступінь збереження якості виробів та їх надійність. Наприклад, бюстгальтер може негативно вплинути на здоров’я жінки, якщо носити його більше 12 годин на добу, а також спати у ньому. Варто уникати носіння бюстгальтера без бретелей, оскільки вага грудей розподіляється на боки і здавлює пахвові лімфатичні вузли.В результаті експлуатації бюстгальтера на шкірі не повинно залишатися слідів від бретелей, застібки, кісточок, поясу, оскільки тісний бюстгальтер травмує груди, а застій крові може з часом привести до різних неприємностей: від малої кількості молока до серйозних захворювань грудей.
Рис. 2.49 – Рекомендації по догляду білизни та корсетних виробів
Корсетні вироби піддаються частому пранню, тому тканини, з яких вони виготовлені повинні володіти стійким забарвленням до дії прання та поту, добре відпиратися та володіти низькими показниками зсідання. Кожний якісний бюстгальтер містить перелік рекомендацій по догляду (рисунок 2.49).
Існують також загальні правила по догляду: прати бюстгальтери варто вручну або у пральній машині у спеціальному мішечку і лише на делікатній програмі. Необхідно використовувати пральні порошки для делікатного прання. Не можна замочувати бюстгальтер більш ніж на п’ять хвилин. Вироби з поліаміду рекомендується прати в теплій воді після кожного носіння. Один раз в місяць при частому носінні бюстгальтера рекомендується прання при температурі води 60°С. Вироби із поліестету білого і натурального кольорів можна прати у воді при температурі до 60°С. Найоптимальніша температура – 30°…40°С . У будь-якому випадку не можна сушити бюстгальтери на батареї або в автоматичній сушці – висока температура шкодить волокнам тканини. Бюстгальтери не варто прасувати. Рекомендується змінювати бюстгальтери кожні два-три дні.
– техніко-економічні – це вимоги, які визначають ступінь технічної досконалості конструкції, методів проєктування та технології виготовлення, враховуючи затрати на виготовлення та збут виробу. Важливе економічне значення має стандартизація та уніфікація деталей і вузлів; умови виготовлення виробів в масовому виробництві: розкрій деталей, обробка та виготовлення окремих деталей та виробу в цілому, чітка відповідність параметрів швів та підбору ниток вимогам стандартів та технічних умов. Уніфіковано всі основні та дрібні деталі корсетних виробів, що призводить до одноманітності їхньої технологічної обробки без шкоди для якості, зовнішнього вигляду виробів та інтересів споживачів. Конструювання нових моделей корсетних виробів на одній конструктивній основі дозволяє значно урізноманітнити асортимент, скоротити трудові витрати та цикл запуску нових моделей у виробництво.
Відеоогляд та презентацію питання можна переглянути тут
згенеровано через Google NotebookLM
Відеоогляд можна переглянути тут
Презентацію можна переглянути тут