3.1 Загальна інформація про головні убори
3.1.1 Історія виникнення та розвитку головних уборів (самостійне вивчення)
3.1.2 Класифікація та асортимент головних уборів
3.1.3 Особливості конструювання, розмірні ознаки для побу-дови головних уборів
3.1.2 Класифікація та асортимент головних уборів
За багато століть мода на головні убори зазнавала величезних змін і в стильовому рішенні, і в способах виробництва. Головний убір більше ніж інші частини костюма (взуття, доповнення, аксесуари) визначає соціальну його значущість в цілому та естетичну цінність зокрема. Саме в головному уборі можуть втілюватися морально-етичні норми, яким костюм відповідає. Тому без нього (головного убору) костюм не мислиться і є неповноцінним.
Головні убори досить різноманітні, сьогодні розрізняють основні їх функції (рисунок 3.1):
Рис. 3.1 – Функції головних уборів
1) утилітарна:
– захисна (захист від природних та штучних явищ зовнішнього середовища: ультрафіолетового/іонізуючого випромінювання, вітру/дощу/холоду/спеки, ударів тощо);
– профілактично-гігієнічна (захист від внутрішнього середовища: волосся, мікроорганізмів людини тощо),
– маскувальна;
2) естетична (доповнення чи завершення образу);
3) соціальна:
– морально-етична (носіння платка жінками в багатьох віросповіданнях);
– інформативна (демонстрація національної приналежності, статусу у суспільстві чи організації;
4) виховна (головні убори громадських об’єднань, виправних закладів та інші).
Рис. 3.2 – Загальна класифікація головних уборів
Асортимент головних уборів широкий і різноманітний, його класифікують за певними характеристиками (рисунок 3.2).
За признaченням головні убори поділяють на побутові: пoвсякденнi, святкові, домашні; виробничі: спеціальні, відомчі, формені; спортивні; видовищні: естрадні, циркові, карнавально-маскарадні; національні (історично-етнографічні); обрядово-релігійні (рисунок 3.3).
Рис. 3.3 – Класифікація головних уборів за призначенням
Рис. 3.4 – Класифікація головних уборів за статево-віковою ознакою
За стaтево-вікою ознакою споживачів є дорослі головні убори: чоловічі, жiночі, унісекс; та дитячі: для немовлят, ясельної, дошкільної, молодшої та старшої шкільної групи та підлітків (рисунок 3.4).
За видом використаних матеріалів виділяють головні убори з натуральних та штучних шкіри та хутра, з тканини різного сировинного складу, з трикотажних полотен різної величини плетіння, з нетканих матеріалів (соломи, металу, фетру, пластику), з композитних матеріалів, з комбінованих матеріалів (наприклад, двошаровий матеріал, що одночасно захищає від холоду і від вологи: верхній шар – плащова тканина з водовідштовхувальними властивостями, а нижній трикотажне полотно) (рисунок 3.5).
Рис. 3.5 – Класифікація головних уборів за матеріалами
Жодна група виробів не використовує такого розмаїття різних за структурою, фізико-механічними і експлуатаційними властивостями матеріалів, як головний убір. Всі різновиди сучасних головних уборів, що випускаються промисловістю, класифікують виходячи з основних, оздоблювальних, підкладкових та прокладкових матеріалів.
Рис. 3.6 – Класифікація головних за жорсткістю форми та способом формоутворення
Збереження форми головного убору залежить від його жорсткості та способу формоутворення (рисунок 3.6). Форма головного убору – це об’ємно-просторова характеристика голівки виробу, яка буває нестабільною (здатна до зміни, м’яка, що набуває об’єму при надяганні на голову та може бути трансформованою) та стабільною (незмінна, що забезпечено формостійкими властивостями матеріалів).
Відомо, що головні убори можна отримати конструктивним методом (з’єднавши деталі крою виробу), фізико-механічним методом (матимемо плетені, в’язані, формовані або зав’язані/драповані/обмотані на голові вироби) або комбінованим методом.
За сезонною ознакою головні убори поділяють на літні, демісезонні, зимові та всесезонні (рисунок 3.7). З цим розподілом тісно пов’язаний грамотний підбір матеріалів, адже для кожного сезону потрібно створити відповідний мікроклімат, який забезпечується властивостями того чи іншого матеріалу. А за способом виготовлення головні убори є виготовлені з’єднанням з окремих деталей, безпосередньо створені на голові, формовані на дерев’яних/металевих/капролактанових колодках.
Рис. 3.7 – Класифікація головних уборів за сезонами та способом виготовлення
Спеціалісти галузі систематизують головні убори за терміном експлуатації, ступенем прилягання до голови та конструктивним устроєм (рисунок 3.8). Порівняно з формою голови вирізняють такі типи форми головних уборів: оболонковий (який повторює форму голови та прилягає до неї всією поверхнею), каркасний (відмінний від форми голови, з частковим чи незначним приляганням до неї).
Цікавим є поділ головних уборів за конструктивно-декоративними та функціональними елементами (рисунок 3.9). Більш детальну інформацію про назви деталей типових головних уборів та місця їх розташування можна знайти в наступному питанні теми (питання 3.1.3).
Рис. 3.8 – Класифікація головних уборів за терміном експлуатації, ступенем прилягання до голови та конструктивним устроєм
Рис. 3.9 – Класифікація головних уборів за конструктивно-декоративними та функціональними елементами
За об’ємністю та силуетною формою головні убори теж мають поділ (рисунок 3.10). Взагалі всі форми головних уборів з геометричним виглядом можна поділити на основні (прямокутник, трапеція, овал) та похідні від них, утворені шляхом їх різноманітних комбінацій. Похідні форми мають різну величину та об’ємність, що значно збагачує кількість видів головних уборів (рисунок 3.11).
Рис. 3.10 – Класифікація головних уборів за об’ємністю та силуетною формою
Рис. 3.11 – Класифікація основних та похідних форм головних уборів
Класифікацію головних уборів за способом з’єднання подано на рисунку 3.12. При розробці шитих моделей можна досягти досить виразних форм, використовуючи для цього не тільки конструкцію, крій, але і елементи, отримані формуванням. Вони грають роль каркаса в головному уборі. Тому всі шиті головні убори поділяються на м’які та з каркасною основою. Плетені головні убори роблять з натуральних волокон (солома, рафія, водорості, кора баобаба, сизаль, тощо) або штучних (тасьма, стрічка). В’язані ж головні убори отримали за останні роки найбільшого поширення серед споживачів.
Рис. 3.12 – Класифікація головних уборів за способом з’єднання
Рис. 3.13 – Класифікація головних уборів за харaктером oбробки пoверхнi матеріалу та забaрвленням матеріалу
Шкіра та хутро, тканини різного сировинного складу, трикотажні в’язані полотна, неткані матеріали як матеріали для виготовлення головних уборів, звичайно ж, мають різний харaктер oбробки пoверхонь та забaрвлення (рисунок 3.13).
Гoловнi убори є частиною костюма, тому до них висувають такi ж вимoги, як і до будь-якого aсoртименту. Найвaжливiшимим спoживчими вимогами ймовірно є естетичні: гoловні убори пoвинні гармонiювати із зoвнішністю людини (вiдповідaти типу та кольору обличчя, кольору волосся) та з усім образом за кольором, формoю, використаними мaтерiалами, а також вiдповідати сучаснoму напрямку моди. Голoвний убiр нaдає ансамблю одягу завершенiсть, він має ствoрювати приємний мікроклiмат і зaхищати голову від охолодження, перегрiву, атмoсферних опадів тощо. Кoмплекс гiгієнічних вимог до головних уборів у кожному конкретнoму випадку зaлежить вiд призначення та умов експлуатацiї вирoбу. Гoловні убори повиннi бути формoстійкими, розмiри їх мають бути стaбільними на прoтязі всього термiну експлуaтації (рисунок 3.14).
Рис. 3.14 – Основні вимоги до головних уборів
Асортимент головних уборів дуже широкий і різноманітний, залежить від ряду чинників та має свої особливості. Детальніше інформація подана в каруселі зображень (дивись нижче).
3.1.3 Особливості конструювання, розмірні ознаки для побудови головних уборів
Процес конструювання головних уборів має специфічні особливості через велике розмаїття методик та методів їх конструювання й моделювання. Вони характеризуються різноманіттям формул, відсутністю єдиної системи прибавок для конструювання всього асортименту головних уборів. Спільним для всіх методик є лиш певна послідовність дій при проєктуванні виробів, що складається з кількох етапів.
По-перше, для конструювання головних уборів потрібно знати деталі, з яких складається виріб: назву, характеристику/призначення, місце розташування, орієнтовні розміри. І лише потім вміти розробляти креслення всіх деталей головного убору певного асортименту, виходячи з його форми й розміру, а також знати допуски та припуски, які слід закласти для обробки головного убору, враховуючи вид матеріалу та спосіб з’єднання.
У відповідності з нормативною документацією, визначено основні деталі головних уборів (рисунок 3.15), характеристику яких подано в таблиці 3.1.
Рис. 3.15 – Основні деталі головних уборів
По-друге, оскільки в основі проєктування головних уборів лежить композиційна узгодженість їх форм та ліній з рельєфом, формою та величиною голови й обличчя людини, то для конструювання головних уборів потрібно знати види/форми черепа та форми лицьової частини голови.
Череп може бути 3-х видів: вузький (довга голова), широкий (коротка голова) та нормальний (середня голова). Є чимало класифікацій типів форм голови людини в різних проекціях, розроблених антропологами. Найчастіше конструктори головних уборів використовують 5 типів форми голови (черепа), в залежності від геометричної фігури, в яку можна вписати горизонтальну проекцію черепа. Також виділяють сім найбільш характерних типів форми обличчя людини (рисунок 3.16).
Рис. 3.16 – Типи горизонтальних проекцій черепа та види форми обличчя людини
В наш час для характеристики розмірів і форм голови та обличчя людини вико-ристовують 12 роз-мірних ознак (рисунок 3.17).
Рис. 3.17 – Антропометричні точки та розмірні ознаки голови людини
Поверхня голови та її рельєфні утворення діляться на три групи:
1) конструктивні пояси – координати для визначення положення головного убору (на рисунку це лінія горизонтального обхвату голови 1, лінія повздовжньої дуги 3 та лінія поперечної дуги 2),
2) опорна поверхня (між тім’яною, скроневою потиличною кістками черепа та виличною, верхньощелепною, нижньощелепною кістками обличчя),
3) лінії композиційного узгодження (лінія овалу обличчя, вилиць, потилиці, брів, розрізу очей, рота, кінчика носа, краю волосяного покрову).
При проектуванні головних уборів використовують конструктивний або комбінований методи формоутворення, які ґрунтуються на використанні базових розмірних ознак. Найчастіше використовують лише 1÷3 розмірні ознаки:
1) Огол.гор – горизонтальний обхват голови,
2) Огол.верт – обхват голови вертикальний,
3) dnp.гол – діаметр поздовжній.
Для визначення розміру голови сантиметровою стрічкою вимірюють її горизонтальний обхват по опуклій частині потилиці та на 1,5-2,0 см вище вушних раковин й надбрівних дуг (позначають Огол2). Розміри готових головних уборів вимірюють жорстким або стрічковим кільцем-вимірювачем, який вставляють у головний убір з виворітної сторони (рисунок 3.18).
Рис. 3.18 – Визначення розмірів голови та головного убору
Розміри головних уборів визначаються обхватом голови (РОЗМІР = Огол2):
– для дорослих: з 53-го по 62-й розміри;
– для підлітків та дітей шкільного віку: з 50-го по 56-й;
– для дітей дошкільного віку: з 47-го по 54-й;
– для дітей ясельного віку – з 45-го по 47-й.
Слід зауважити, що зі зміною моди на різні форми костюма, змінювалися і варіанти та способи носіння головних уборів. Тому ще однією особливістю проєктування головних уборів та характеристикою їх форми та стилю є лінія присаду.
Зміна положення лінії присаду разом з іншими характеристиками головного убору сприяє його еволюції. Найбільш характерні види головних уборів ХХ ст по їх розміщенню на голові показано на рисунку 3.19, обхват голови позначено штрих-пунктирною лінією, а прямою виділеною кольором – лінію присаду.
Присад – це лінія, що проходить у місці переходу головки (тулії) в криси (поля), а за відсутності останніх відповідає нижньому краю головки (тулії) головного убору. Її розміщення визначає положення головного убору на голові, може бути найрізноманітнішим (може мати глибоку посадку, невелике зміщення, різкий зсув на чоло або верхівку) та впливає на масу головного убору (чим більше зміщення вниз, тим більша необхідність зменшення маси, бо виникне проблема з фіксацією головного убору на голові).
Рис 3.19 – Характерні види головних уборів ХХ ст по їх розміщенню
Слід зазначити, що на сучасному етапі дизайн-проектування головних уборів, враховується лише їх взаємозв’язок із призначенням костюма, не беручи до уваги форму та риси обличчя конкретного споживача. Тому, щоб досягти зміни у сприйнятті форми головного убору, слід застосовувати зорові ілюзії.
Спеціалісти, які досліджують питання гармонізації головних уборів із зовнішністю людини, пропонують користуватися схемою коригування форми обличчя формою головного убору (рисунок 3.20).
Рис 3.20 – Схема коригування форми обличчя формою головного убору
По-третє, саме на стадії конструювання для моделей головних уборів, виготовлених з викроєних частин конструкції, обирають поєднання певних складових деталей. Застосовують три типові базові конструкції шитих головних уборів, які виділені на основі поєднання деталей (рисунок 3.21):
а) стінки й денця – як у кашкетах, шитих капелюхах;
б) клинів (їх може бути 4, 6, 8), наприклад, у кепок, беретів;
в) центральної і бічних деталей, як у спортивних шапок.
Рис.3.21 - Типові базові конструкції шитих головних уборів
Окремим типом конструкції шитих уборів є конструкції з однієї деталі-розгортки. Особливо популярні такі розгортки для чоловічих головних уборів, виготовлених з коротковорсового чи стриженого натурального хутра, шкіри та для дитячого асортименту літніх головних уборів – панам “конвертик” або “літачок” (рисунок 3.22).
Рис.3.22 - Суцільні конструкції – розгортки шитих головних уборів
Відеоогляд та презентацію питання можна переглянути тут
згенеровано через Google NotebookLM
Відеоогляд можна переглянути тут
Презентацію можна переглянути тут