А

Абак (абака) – плита, що становить верхню частину капітелі колони.
Абрис – силует, контур архітектурних форм.
Абут – стик, границя, з’єднання чи завершення форми в будівельних конструкціях.
Азбест – матеріал штучного походження, що виготовляється із серпантину, амфіболу, хризотилу.
Акант (аканф) – скульптурна прикраса капітелей, карнизів, ваз та ін., що має форму листків цієї рослини.
Акведук – надземна кам’яна або залізобетонна споруда, міст для переведення водопровідних труб.
Акорд – гармонічне сполучення або протиставлення мас, обсягів, вертикалей або горизонталей важких і легких форм.
Акротерій – 1) скульптурна прикраса над кутами або на вершині фронтону архітектурної споруди; 2) орнамент на парапетній стінці; 3) невеликий п’єдестал для статуї або орнаменту.
Алебастр – будівельний гіпс від білого до чорного кольорів, зовні нагадує мармур.
Альков – заглиблення в стіні кімнати для ліжка; ніша.
Альтанка – покрита зверху легка будівля в саду, парку тощо для відпочинку й захисту від сонця, дощу.
Ампір – стиль пізнього класицизму в західноєвропейській архітектурі і прикладному мистецтві.
Амфітеатр – антична споруда з ареною, навколо якої виступами розміщувались місця для глядачів; призначена для різноманітних масових видовищ.
Анкер – це кріпильний елемент (найчастіше металевий), призначений для надійного закріплення конструкцій до несучої основи, а також для скріплення окремих частин споруд чи механізмів.
Ансамбль – сукупність будівель та споруд, що є частинами одного цілого; гармонійна єдність у розташуванні та оформленні групи будівель, пам’ятників, зелених насаджень та ін., що становлять єдину архітектурну композицію.
Ант – сильно виступаючий торець поздовжньої або поперечної стіни.
Антаблемент – верхня частина будівлі, що лежить на колонах і складається з художньо оздоблених частин – карниза, фриза та архітрава.
Антефікс – вертикально поставлена над карнизом лобова черепиця з прорізками, що розміщувалася над звисом покрівлі і прикривала в античній споруді шов між сусідніми черепицями.
Антипортик – простір усередині портика перед входом до будинку.
Антресоль – 1) верхній низький півповерх будинку; 2) рід балкона у високому приміщенні.
Антураж – оточення, навколишнє середовище, обстановка.
Анфілада – ряд прямолінійно розташованих суміжних кімнат, з’єднаних дверима або відкритими арками, що розміщені по одній осі.
Апсида (абсида) – напівкруглий (іноді багатокутний) виступ у стіні античної або церковної будівлі.
Арка – 1) склепіння, що має форму дуги, яким перекривають проріз у стіні або сполучають стояни моста, два суміжні будинки та ін.; 2) декоративна споруда у вигляді брами, що завершується склепінням.
Аркада – ряд арок, що спираються на стовпи або колони; галерея з арок.
Аркатура – кілька однакових декоративних несправжніх арок (псевдоарок) на фасаді будівлі або на стінах внутрішніх приміщень; іноді має вигляд поясу, доповненого колонками на кронштейнах; застосовується переважно у романському і готичному стилях.
Аркбутан – зовнішня опорна кам’яна арка, що передає розпір склепіння від стіни до підпірного стовпа – контрфорса; система аркбутанів, контрфорсів і нервюр складає конструктивну основу готичного храму.
Арматура – 1) мотив архітектурного декору, який складається з елементів давньоримського військового спорядження; 2) сталевий каркас залізобетонних конструкцій, штучних засобів освітлення; 3) конструкції з металу.
Армування – підсилення міцності матеріалу конструкції арматурою іншого, міцнішого матеріалу шляхом механічного поєднання.
Архівольт – зовнішнє обрамлення (наличник) прольоту арки, найчастіше профільоване, що виділяє дугу арки з площини стіни.
Архітектоніка – художнє вираження конструктивної структури, споруди, скульптури або твору декоративного мистецтва, що виявляється у взаємозв’язку і взаємозумовленості елементів цілого.
Архітектор – фахівець в галузі архітектури; будівничий.
Архітектура – мистецтво проєктування, спорудження та художнього оздоблення будов; будівельне мистецтво.
Архітрав – головна балка, що перекриває проліт між колонами, нижня частина антаблемента.
Асиметрія – невідповідне розташування архітектурних об’ємів відносно середньої осі.
Атлант – вертикальна опора у вигляді чоловічої постаті, що підтримує балочне перекриття, портик, балкон.
Атрiй – середня частина древньоіталійського і древньогрецького житла – закритий внутрішній двір, куди виходили інші приміщення.
Аттик – стінка над карнизом або поверх, що увінчує споруду, найчастіше – тріумфальну арку; значно вища за парапет.
Ахроматичність – безколірність, непофарбованість.

Б

База – нижня розширена частина колони або стовпа.
Базилiка – антична і середньовічна будівля, що має форму витягнутого прямокутника, поділеного всередині двома поздовжніми рядами колон.
Балка – дерев’яна колода або залізний брус, що є основою перекриття, настилу (стелі, підлоги тощо).
Балкова конструкція – будова з вертикально-горизонтальних елементів (стовпів і балок), на відміну від склепінчастих елементів (арок, склепінь і бань).
Балюстрада – поручні балконів, галерей тощо, утворені з ряду фігурних стовпчиків або колонок, з’єднаних зверху перекладиною.
Балясина – стовпчик, елемент балюстради.
Бантина – затяжка між кроквами однієї пари, поперечна балка між кроквами; горизонтальні балки, що перетинають верх.
Баня – 1) завершення будівлі храму у вигляді певної форми склепіння, куполу; 2) зовнішня частина купольного перекриття.
Барабан – циліндрична або багатогранна стіна, яка несе купол.
Бароко – напрям у європейському мистецтві, який виник у XVI столітті, ознаками якого є просторовий розмах та плавність споруди, поєднання криволінійних форм, злиття об’ємів у динамічну масу.
Башта – окрема будівля, у якій висота значно більша за горизонтальні розміри; або вертикальна частина споруди.
Бельведер – 1) спеціальна будівля, вишка, огороджений майданчик або приміщення нагорі споруди для огляду довкілля; 2) назва деяких палаців і павільйонів, які розташовані на підвищенні в мальовничій місцевості, садах або парках і призначені для милування гарними пейзажами.
Бетон – будівельний матеріал, у складі якого ущільнена суміш щебеню, гальки, гравію з розчином цементу або інших в’яжучих речовин, яка після висихання набуває значної твердості.
Бетонозмішувач – машина, в якій змішують компоненти бетонної суміші (в’яжучі речовини, заповнювачі, воду).
Бик – 1) тип капітелі; 2) контрфорс, виконаний з каменю чи дерева; 3) інколи назва дерев’яної крокви двосхилого даху.
Біотектура (біоніка архітектурна) – розділ архітектури, що базується на врахуванні особливостей навколишнього середовища, а також застосуванні місцевих будівельних матеріалів.
Блок – 1) окрема, незалежна частина споруди, машини тощо, яка складається з окремих елементів або деталей; 2) природний або штучний будівельний камінь, порізаний на плити.
Брандмауер – протипожежна стіна, призначена для відокремлення суміжних приміщень будівлі або суміжних будівель з метою запобігання поширенню пожежі.
Будівельна механіка – наука про принципи та методи розрахунку споруд на міцність, жорсткість, стійкість і коливання.
Будівля – вид споруди, що складається з несучих і огороджувальних конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів.
Будівництво – 1) процес створення штучного матеріального середовища існування людини за історично напрацьованою та економічно виправданою технологією будівельного виробництва; 2) галузь матеріального виробництва, в якій створюються основні фонди виробничого і невиробничого призначення: готові до експлуатації будівлі, споруди та їхні комплекси.

В

Вагонка – тип спряження дошок обшивки.
Вал – випуклий архітектурний профіль, який у поперечному розрізі є півкругом або чвертю круга.
Вапно – мінеральна речовина, яку отримують шляхом випалювання кальцієво-магнієвих гірських порід – вапняків, крейди, доломітів тощо.
Ватерпас – прилад для перевірки горизонтальності.
Вежа – висока вузька споруда, що має висоту, значно більшу за ширину, і будується окремо або як складова частина фортеці, палацу тощо.
Вентиляція – повітрообмін, що регулюється в приміщеннях, комфортний для людини; сукупність технічних засобів, що забезпечують такий повітрообмін.
Веранда – прибудована до будинку, крита дахом галерея, тераса.
Вестибюль – переднє прохідне приміщення значних розмірів у громадській будові або у деяких житлових будинках.
Викружка – вгнутий архітектурний профіль, який в розрізі є частиною кола, овалу або еліпса.
Вимощення – спеціальне покриття вздовж зовнішнього боку стін будинку для захисту фундаментів від атмосферних опадів.
Вишка – надбудова зверху над спорудою.
Відбудова – відновлення чогось зруйнованого або занедбаного (будівлі, господарства, міст, сіл, заводів).
Відмивка – техніка графічного представлення проєктних матеріалів.
Вілла – заміський комфортабельний будинок з садом чи парком.
Вімперг – високий шпилястий декоративний фронтон, що завершує портали та віконні отвори готичних будівель.
Вінець – горизонтальний ряд зрубу.
Вітраж – малюнок на склі або візерунок з кольорового скла (у вікнах, дверях та ін.).
Вогнестійкість – здатність конструкцій і виробів протягом визначеного часу витримувати без руйнування дії високих температур.
Водовідведення – використання комплексу інженерних споруд і обладнання з метою виведення стічних, дощових і талих вод із населених пунктів та промислових об’єктів.
Водонепроникність – здатність матеріалу не пропускати воду до досягнення одностороннім гідростатичним тиском визначеної величини.
Волюта – скульптурна прикраса у вигляді спірального завитка з вічком у центрі на капітелі іонічної колони або на консолі.
Вузол ферми – місце з’єднання двох або кількох елементів ферми.

Г

Габель – витягнутий вгору трикутний фронтон; у готичних спорудах підсилював вертикальну динаміку форм.
Гажа – екологічно чиста штукатурно-шпаклювальна суміш на основі бентонітових глин; застосовується як для чорнової, так і для високоякісної внутрішньої обробки житлових і виробничих приміщень.
Газобетон – різновид чарункового бетону, що одержують із суміші в’яжучого піску і води з газоутворювальними домішками.
Галерея – критий чи відкритий коридор, що з’єднує два або кілька приміщень; також довгий балкон вздовж будинку.
Гама – низка гармонійно взаємопов’язаних відтінків кольору в образотворчому й декоративному мистецтві.
Гейсон – верхня виносна плита карнизу в давньогрецьких архітектурних ордерах.
Геліка – невелика волюта у капітелі корінфського ордера.
Генплан (генеральний план) – це містобудівна документація, яка визначає принципи розвитку, планування, забудови та використання території населеного пункту, підприємства, земельної ділянки тощо.
Геодезія – наука про методи визначення форми і розмірів Землі, зображення земної поверхні на планах і картах, точних вимірювань на місцевості, пов’язаних з розв’язанням різних наукових і практичних завдань.
Герма – декоративний чотиригранний стовп, який завершується скульптурною головою або бюстом.
Гідроізоляція – захист конструкцій будинків і споруд від шкідливої дії води та хімічно агресивних рідин.
Гідрофобність – здатність матеріалу не зволожуватись.
Гіпсокартон – лист, що складається з двох шарів будівельного паперу (картону) і гіпсового сердечника.
Готика – художній стиль європейського пізнього середньовіччя, який найяскравіше виявився в архітектурі і характеризувався легкими гострокінцевими будівлями, стрімко спрямованими вгору, та численним оздобленням скульптурами, склом і витонченим різьбленням з каменю.
Графіка – вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є малюнок, виконаний на папері, тканині та ін. олівцем, пером, пензлем, вуглиною або відтиснутий на папері зі спеціально підготовленої форми; твори цього мистецтва.
Гребінь – верхнє ребро двосхилого даху.
Гусьок – архітектурний облом, що складається з прямої викружки вгорі й прямого четвертного валу внизу.

Ґ

Ґанок – прибудова з площадкою і східцями, а подекуди з покрівлею біля входу в будинок.
Ґонт – покрівельний матеріал у вигляді клинчастих дощечок, драниць, плашок фігурної форми.
Ґрунти будівельні – ґрунти, що є основою для фундаментів споруд; поділяють на скельні, напівскельні, крупноуламкові, піщані та глинисті.
Ґрунтові води – безнапірні підземні води першого від поверхні землі постійного водоносного горизонту, що міститься на першому водотривкому шарі гірських порід.
Ґрунтовка (ґрунтівка) – суміш, що наноситься першим шаром на підготовлену до фарбування або обробки поверхню для створення надійного зчеплення верхніх (покривних) шарів покриття з оброблюваної поверхні і вирівнювання її всмоктувальної здатності.

Д

Дах – 1) покрівля; 2) верхня частина будівлі, що слугує її покриттям, поєднує несучі й огороджувальні функції, захищає будівлю від атмосферних опадів.
Деколорація – знебарвлення.
Декор – сукупність елементів прикраси фасаду будівлі або його інтер’єру.
Дентикули – декоративний мотив у вигляді кубиків на карнизах.
Деформація – руйнація пластичної форми, конструкції, зміна розмірів.
Дизайн – творчий процес і результат проєктування, що створює естетично привабливі та функціональні об’єкти, середовища чи образи, які відповідають потребам людини.
Диптер – античний храм, оточений подвійним рядом колон.
Диспропорція – невідповідність між складовими частинами будівлі або між спорудами, відсутність пропорційності.
Доричний ордер – система стояково-балкових конструкцій, що відзначається навмисно важкими пропорціями.
Дренаж – система штучних водотоків – дрен (труб, свердловин тощо), якими з ґрунту відводять зайву воду; спосіб осушування земель за допомогою таких водотоків.
Дюбель – кріпильний виріб, конструктивний елемент, який використовується для закріплення гвинтів, шурупів чи цвяхів в матеріалах, непридатних або малопридатних до цього безпосередньо (бетон, цегла тощо).

Е

Евакуаційний вихід – вихід, що веде у безпечну від пожежі зону.
Екседра – напівкругла ніша із сидіннями вздовж стін; у давньогрецькій архітектурі – напівкруглий виступ у портику з місцями для сидіння; в римській – приймальня в житловому будинку; в середньовічній – те саме, що й апсида.
Експлуатація будівлі (споруди) – використання будівлі (споруди) згідно з функціональним призначенням та проведення необхідних заходів зі збереження стану конструкцій, за якого вони здатні виконувати задані функції з параметрами, визначеними вимогами технічної документації.
Емульсія – дисперсна система, що складається з двох взаємно нерозчинних рідин, де одна рідина (дисперсна фаза) рівномірно розподілена у вигляді дрібних крапельок в іншій рідині (дисперсійному середовищі).
Ентазис – потовщення стовбура колони (зазвичай на третину висоти).
Еркер – виступ зовнішньої стіни з вікнами будинку у вигляді ліхтаря для поліпшення освітлення і збільшення площі приміщення.
Ескіз – попередній начерк креслення, картини тощо.
Естакада – споруда на рівних за висотою підпорах і з однаковими прогонами для проведення одного шляху над іншим.
Етажерка – промислова інженерна споруда каркасного типу, призначена для розташування технологічного устаткування на різних позначках.
Ехін – частина капітелі у вигляді круглої подушки з випуклим профілем.

Є

Єндова – жолоб в місці примикання двох скатів даху.

Ж

Житлові приміщення – приміщення житлових будинків, котеджів, дачних будов, які призначені для постійного проживання, а також окремі квартири, апартаменти.
Жорсткість – характеристика елемента конструкції, що визначає його здатність опиратися деформації (розтягу, згину, крученню тощо).

З

Забудова – спорудження будівель на якій-небудь ділянці.
Забудовник – той, хто будує що-небудь для себе.
Закомара – архітектурний елемент; напівкругле чи кілеподібне завершення зовнішньої стіни будівлі, що закриває собою внутрішнє склепіння й повторює криву його обрису.
Залізобетон – будівельний матеріал, що є поєднанням бетону й сталевої арматури в одній конструкції і відзначається великою міцністю.
Замковий камінь – верхній клинчастий камінь арки або склепіння, також виконаних з клинчастих каменів.
Затирка (затирання) – розгладження надлишкового розчину зі швів до чільної поверхні мурування.
Затяжка – 1) дерев’яна або металева в’язь у кам’яних стінах, балках; 2) горизонтальний брус між нижніми кінцями кроквяних ніг двосхилого даху; 3) стрижень для гасіння розпору в арках, склепіннях, який звичайно розміщується на рівні їхніх п’ят.
Збірні конструкції – будівельні конструкції будівель і споруд, що їх збирають на місці будівництва з елементів, заздалегідь виготовлених на спеціалізованих заводах і полігонах.
Звукоізоляція – сукупність заходів, які запобігають проникненню звуків, шумів.
Зикурат – форма монументальної архітектури, яка зазвичай мала прямокутну основу і відтворювалася в серії сходинок до плоскої платформи, на якій був піднятий храм.
Зруб – споруда з колод чи брусів, які укладають горизонтальними рядами, а в кутах і місцях перетину з’єднують врубками; властивий дерев’яній архітектурі.

І

Імпост – 1) горизонтальний камінь або тяга, що слугує підпорою арці або склепінню та відокремлює їх від стовпа чи стіни; 2) проміжний елемент над капітеллю під аркою у вигляді чотиригранної усіченої піраміди або відрізка антаблемента; 3) простінок або вертикальний брусок між стулками віконного чи дверного отвору; 4) верхня частина віконного або дверного отвору, яка відділена горизонтальною перекладиною від стулок.
Інженерні споруди – узагальнювальна назва будівель, які не мають внутрішнього простору (естакада, підпірна стінка, оборонний вал), або із середовищем, котре зазвичай функціонує без участі людей (градирня, міст, акведук тощо).
Інтер’єр – внутрішній простір будівлі, приміщення.
Інфраструктура – сукупність складових частин загального влаштування споруд, будівель, систем і служб, які необхідні для функціонування галузей матеріального виробництва і умов забезпечення життєдіяльності людини.
Iонiчний ордер – система стояково-балкових конструкцій, що відзначається більш стрункими пропорціями порівняно з доричним ордером.

К

Кабанчик – облицювальна керамічна плитка, розміри якої подібні цеглі.
Каблучок – архітектурний облом з двох дуг, що звернені у протилежні сторони, верхня частина випукла.
Каналізація – комплекс інженерних споруд, обладнання і санітарних заходів, що забезпечує прийом стічних вод у місцях їхнього утворення і подачу їх до очисних систем.
Канелюри – архітектурні вертикальні жолобки на колоні або пілястрі.
Капітель – завершення колони, пілястри або стовпа, на які спирається балка або архітрав.
Каркас – металева або дерев’яна основа якої-небудь речі, споруди тощо; кістяк.
Карниз – горизонтальна частина, яка завершує антаблемент.
Кахель (кахля) – облицювальна керамічна плитка зі зворотними вертикальними стінками, що утворює порожнисту коробку для укріплення на муруванні.
Кельма – ручний інструмент муляра, штукатура у вигляді невеликої лопатки з вигнутою рукояткою.
Керамзит – штучний заповнювач для легких бетонів (керамзитобетон).
Кесон – художньо оформлена заглибина у формі геометричної фігури на внутрішній поверхні арок або склепінь.
Кладка – спосіб зведення конструкцій з об’ємних елементів.
Класицизм – один із основних напрямів у європейській літературі й мистецтві XVII-XVIII ст., зразком для якого було класичне давньогрецьке й давньоримське мистецтво.
Колона – частина архітектурної споруди у вигляді високого стовпа, що служить підпорою фронтонів, внутрішніх частин будови тощо.
Колонада – ряд колон, які з’єднані горизонтальним перекриттям.
Колористика – 1) прикладна наукова дисципліна, що вивчає природу кольору; 2) колірні особливості форми.
Консоль – виступ у стіні будинку, що підтримує карниз, балкон, архітектурні прикраси тощо.
Конструктивізм – комплексне поняття, що охоплює авангардний мистецький напрям у мистецтві 1920-х рр., який обстоював функціональну та раціональну доцільність, економність, лаконізм у засобах вираження та поєднання мистецтва з виробництвом.
Конструкція – поєднання взаємозв’язаних елементів, спроєктованих для сприйняття навантажень, забезпечення жорсткості та певної функціональності, такої як утримання форми будівлі, створення захисного простору чи передача сили в машинах.
Контрфорс – вертикальний виступ стіни, що надає їй міцності та стійкості.
Корозія – процес руйнування матеріалу в результаті хімічного або фізичного впливу.
Крихкість – властивість твердих матеріалів руйнуватися від механічних напружень, що виникають у них під впливом зовнішніх навантажень, без помітної пластичної деформації.
Крок колон – це відстань між осями сусідніх колон у поздовжньому напрямку будівлі або споруди.
Кроква – це брус або дошка, що утворюють опору даху під покрівельне покриття будинку.
Купол – опуклий дах, що має форму півкулі; баня.
Курдонер – парадний внутрішній двір; простір між композиційно об’єднаними архітектурними спорудами.
Кутомір – прилад для вимірювання контактним методом кутів між будь-якими двома площинами.

Л

Лага – горизонтально покладена колода чи брусок для настилання підлоги тощо.
Ландшафт – 1) загальний вигляд місцевості, пейзаж; 2) частина земної поверхні з певним сполученням рельєфу, клімату, ґрунтів, рослинного і тваринного світу.
Лиштва – декоративна планка, яка встановлюється навколо віконних та дверних прорізів, щоб приховати щілини між коробкою та стіною, надати прорізам завершеного вигляду, а також виконує захисну функцію від протягів, пилу та вологи.
Лізена (лопатка) – тонкий і плоский вертикальний виступ стіни, що має конструктивне і композиційне значення.
Ліпнина – архітектурні деталі, прикраси та скульптурні вироби (фігурні, орнаментні) для фасадів та інтер’єрів споруд.
Лістель – 1) поздовжня смужка між канелюрами; 2) архітектурний облом у вигляді полички, сполученої з іншим елементом.
Лоджія – приміщення в загальному об’ємі будинку, відкрите з фасадного боку і огороджене парапетом або граткою, а також відкрита галерея, що прилягає до будівлі.
Лофт – архітектурний стиль XX–XXI століття; верхня частина будівлі промислового призначення, переобладнана під житло, майстерню, офісне приміщення або місце для заходів.
Люкарна – 1) вікно для освітлення дахових приміщень, що нерідко отримувало круглу або овальну форму; 2) світловий проріз з вертикальною чільною поверхнею, влаштований у похилому чи склепінчастому перекритті та оброблений наличниками.
Люнет – арковий проріз у склепінні або стіні над дверима, вікном, горизонтально обмежений знизу.

М

Макет – модель майбутнього архітектурного твору, яка зазвичай виконується у дешевшому матеріалі і у зменшеному масштабі.
Макетування – процес виготовлення макета.
Малі архітектурні форми – загальноприйнята назва невеликих споруд у містобудівному або садово-парковому середовищі.
Маляр – фахівець, який займається фарбуванням будівель, споруд, предметів інтер’єру, обладнання, інструментів.
Мансарда – житлове приміщення на горищі з похилою стелею або стіною.
Масверк – геометричний декоративний каркасний орнамент з циркульною побудовою всіх елементів; у готичній архітектурі часто трапляється під час оформлення вікон, балюстрад.
Масштаб – особливості композиційної побудови, пов’язані із співвідношенням розмірів споруди та її окремих частин.
Мауерлат – дерев’яний або металевий брус, що є нижньою опорою крокв і розподіляє навантаження від даху на зовнішні стіни будівлі.
Меандр – геометричний орнамент, візерунок у вигляді ламаної або кривої лінії зі звивинами.
Мезонін – невелика надбудова над середньою частиною житлового будинку або іншої споруди у вигляді неповного поверху.
Методологія дизайну – системний підхід до вирішення завдань шляхом застосування креативних та інноваційних рішень, що враховують потреби користувачів, технічні та естетичні аспекти.
Метопа – прямокутна кам’яна плита, прикрашена рельєфними зображеннями, що входить у фриз доричного ордера.
Мінімалізм – стиль у дизайні, що характеризується лаконічністю засобів виразності, простотою, точністю та ясністю композиції.
Містобудування – комплексна багатогранна діяльність суспільства, що спрямована на створення матеріально-просторового середовища життєдіяльності людини в поселеннях та районах розселення.
Модерн – архітектурний стиль кін. XIX – поч. XX ст., характерний вільним плануванням, мальовничістю контурів і форм, що створює підкреслено індивідуальний образ будинків.
Модуль – умовна одиниця виміру, прийнята для всіх частин будівлі або комплексу.
Монтаж – добір і об’єднання окремих частин (елементів) у єдине ціле (машину, споруду тощо) за певними планами чи кресленнями.
Муляр – фахівець, який виконує роботи з мурування або ремонту конструкцій зі штучних і природних будівельних матеріалів.
Мурування – 1) процес спорудження конструкцій з каменів, цеглин, бетонних блоків, що укладені на будівельному розчині в заданому проєктом порядку; 2) сукупність робіт щодо зведення стін, склепінь та інших конструкцій з каменю або цегли; 3) конструкція, утворена камінням або цеглинами, складеними у певному порядку і зазвичай скріпленими між собою будівельним розчином.

Н

Навіс – 1) дах на стовпах; 2) горизонтально виступаюча частина конструкції.
Напівколона – колона, що виступає із стіни на половину діаметра.
Нервюра – 1) арка з тесаних каменів або клинчастих цеглин, що створює каркасну основу хрестового склепіння, яке переважно вживалося в готичній архітектурі; 2) профільоване ребро, що виступає у склепінні.
Несуча спроможність – максимальне навантаження, яке можуть нести будівельні конструкції, їхні елементи, а також ґрунти підоснов без втрати їхніх функціональних якостей.
Неф (нава) – витягнуте у довжину приміщення (або частина приміщення), відокремлене рядом колон чи стовпів.
Нівелір – прилад, що призначається для визначення перевищення однієї точки над іншою.
Ніша – невелике заглиблення у стіни із завершенням різної форми.

О

Облицювання – декоративне покриття поверхні іншими матеріалами.
Обломи архітектурні – 1) членування частин ордера на дрібніші елементи; 2) різні у перерізі, найпростіші пластичні елементи.
Облон – горизонтальний перелом схилу у мансардному даху.
Обмір – кресленик, виконаний на підставі натурного обстеження споруди, що фіксує як загальні розміри, так і розміри окремих елементів.
Обрешітка – покриття з дерев’яних планок, брусків, дошок, жердин тощо, яке прикріпляється поперек крокв для настилання покрівлі.
Обшивка – облицювання конструкцій за допомогою механічних кріплень.
Оздоблення – покриття поверхні додатковим шаром матеріалів.
Опалення – штучний обігрів приміщень, спрямований на створення в них належних теплових умов для людей, технологічних процесів тощо.
Опалубка – тимчасова конструкція, яка використовується під час зведення бетонних та залізобетонних конструкцій будівель чи споруд житлового, промислового призначення тощо або під час відливання архітектурних деталей.
Опори – конструктивні елементи, що несуть вагу будівлі або її частин.
Опоряджувальні роботи – сукупність робіт для підвищення експлуатаційних і архітектурно-художніх якостей споруд.
Ордер – вид архітектурної композиції, що складається з вертикальних (колон, пілястрів) і горизонтальних (антаблемента) частин у відповідній архітектурно-стильовій обробці.
Основи споруд – масив ґрунту, на який передаються навантаження від фундаментів будівель і споруд.

П

Павільйон – невелике і зазвичай ізольоване паркове приміщення, призначене для відпочинку чи окраси парку.
Падуга – 1) криволінійна в перетині поверхня (типу вижолобка, викружки) між карнизом і стелею в приміщенні; 2) бокова частина дзеркального склепіння.
Палаццо – приватний палац венеціанських дожів.
Паля – конструкція стрижневого типу, виготовлена або занурена у ґрунтову основу (іноді частково розташована у воді), вертикальна або похила, призначена для передачі навантаження від споруди в шари ґрунтової основи для забезпечення більшої несучої здатності.
Пандус – похилий майданчик, площина для переміщення автомашин, возів тощо, що інколи замінює сходи в будинках, гаражах тощо.
Панель – нижня частина стіни або вся стіна в приміщенні, опоряджена оздобленням, фарбуванням.
Панель-сендвіч – панель, до складу якої входить теплоізоляційна серцевина, що частіше за все виготовляється з мінеральної вати, пінополістиролу або пінополіуретану.
Панно – частина стіни або стелі, обрамлена орнаментом чи ліпленням і звичайно заповнена живописним зображенням або скульптурним рельєфом.
Пантограф – прилад для виготовлення копій креслень, планів тощо в іншому, звичайно дрібнішому, масштабі зображення.
Парадний – передній, головний (про сходи, вхід).
Парапет – невисока горизонтальна огорожа даху, тераси, балкона, майданчика, набережної, виконана у вигляді суцільної стінки.
Перегородка – легка, некапітальна стіна, що розділяє приміщення, простір на частини; невисокий бар’єр, стінка, що відгороджує, відокремлює одну частину приміщення, простору від іншої.
Перекриття – конструктивна частина споруди, яка поділяє її на поверхи.
Перемичка – конструктивний елемент, що перекриває віконний чи дверний проріз у споруді, приймаючи навантаження розташованої вище частини стіни тощо.
Перспектива – система способів зображення предметного світу на площині відповідно до закономірностей зорового сприйняття людиною різних предметів.
Піддашок (піддашина, піддашшя) – 1) винос даху, що підтримується кронштейнами, консолями або стовпчиками; 2) простір під звисом даху на фасаді будівлі.
Підкліть – нижній, нежитловий поверх кам’яного або дерев’яного житлового будинку в народній архітектурі.
Підлога наливна – застиглі монолітні оболонки покриття підлог, які виконуються з напіврідких полімермістких сумішей за попередньо підготовленою основою або стяжкою.
Підмостки – конструкція, що призначена для виконання робіт, які виконуються на незначній висоті.
Підмурок – основа будівлі; фундамент; підвалина.
Підошва – нижня площина несучої конструкції, що спирається на ґрунт.
Пілон – масивний стовп, підпора склепінь, арок, перекриття мостів.
Пілястра – плоский вертикальний прямокутний виступ у стіні або стовпі, який найчастіше повторює всі частини й пропорції ордерної колони.
Піноазбест – особливо легкий мінеральний теплоізоляційний матеріал, який виготовляється із розпушеного хризатил-азбесту, технічної піни та хімічних реагентів.
Пінобетон – легкий бетон із пористою структурою (за рахунок замкнутих бульбашок по всьому об’єму), який отримують внаслідок твердіння розчину, що складається з цементу, вапна (іноді), піску, води та піноутворювача.
Пiноми – могутнi стовпи, що пiдтримують перекриття башти бiля воріт.
Пленер – правдиве відтворення природного освітлення, кольору, повітряного середовища.
Плита – плоска прямокутна кам’яна або бетонна брила, яка зазвичай використовувалася для перекриття або підлоги.
Поверх – ряд приміщень у будинку, що знаходяться на одному рівні, розташовуючись над або під таким же рядом.
Покрівля – верхній конструктивний елемент покриття або даху (з черепиці, гонту, тесу, заліза тощо), що безпосередньо ізолює будівлю від зовнішніх впливів (сонця, опадів, вітру).
Пористість – ступінь заповнення об’єму матеріалу порами (чарунками повітря або іншого газу).
Портал – архітектурно виділений на фасаді вхід у великий будинок, переважно громадського призначення.
Портик – колонада або аркада, влаштована перед входом до будівлі, яка зазвичай увінчана антаблементом і фронтоном або аттиком, парапетом.
Прогін – 1) відстань між суміжними опорами горизонтальних конструктивних елементів будинків і споруд; 2) горизонтальний конструктивний елемент покриття будівлі або споруди, що спирається на основні несучі конструкції покриття (балки, ферми, арки або рами).
Проєкт – сукупність документів (розрахунків, креслень, макетів тощо), необхідних для зведення споруд, виготовлення машин, приладів тощо.
Проєктувальник – той, хто займається проєктуванням.
Проєктування – дія за значенням проєктувати.
Профіль – 1) один або кілька архітектурних обломів; 2) контур перерізу архітектурної форми.
Профнастил – металевий профільований лист хвилеподібної форми, що виготовляється з оцинкованої сталі.
Пружність – властивість фізичних тіл відновлювати свою форму після припинення впливу на них зовнішніх сил.

Р

Ракурс – – зображення речі, предмета, фігури в перспективі із зменшенням віддалених частин.
Рандбалка – головна балка, що підтримує основну частину перекриття будівлі.
Рапідограф (капілярна ручка) – інструмент для виконання точних креслярських робіт.
Рейсфедер – креслярський інструмент для проведення ліній і знаків на папері тушшю або фарбою.
Реконструкція – 1) перебудова споруди з метою вдосконалення функціональних рішень відповідно до сучасних вимог; 2) відновлення вигляду будівлі згідно з описами і рештками; 3) поновлення, модернізація, перебудова будівель, вулиць, площ, міст.
Репер – геодезичний знак, який знаходиться в певній точці земної поверхні з відомою абсолютною висотою.
Репіда (рипіда) – архітектурне завершення у вигляді херувиму або «сонця правди», яке насаджувалося на довге древко.
Реставрація – надання архітектурним ансамблям, комплексам або будівлям, мистецьким творам, що були зруйновані, пошкоджені або спотворені подальшими некваліфікованими переробками, первісного вигляду з метою збереження їхнього історичного та художнього значення.
Ригель – 1) несуча балка, що з’єднує стояки у фахверкових системах і слугує опорою для інших балок; 2) брус, що з’єднує кроквяні ноги у висячих кроквах.
Ризаліт – частина споруди, яка виступає за основну лінію фасаду більше ніж за товщину стіни (що дає можливість встановлення вікон і дверей на бокових стінах), але менше ніж за свою загальну ширину.
Рисунок – 1) те саме, що малюнок; 2) мистецтво зображення, відтворення чого-небудь рисуванням; 3) те саме, що креслення; 4) обрис, контур чого-небудь; 5) характерні особливості виконання, художнього втілення якого-небудь твору мистецтва.
Риштування будівельне – допоміжне обладнання для здійснення монтажних і ремонтних робіт.
Роза вітрів – векторна діаграма, що характеризує режим вітру в певному місці, використовується для аналізу напрямків і сили вітру, що допомагає правильно планувати розташування будівель, розраховувати опалення та вентиляцію, враховувати перенесення шкідливих домішок, а також обирати матеріали, стійкі до вітрових навантажень, що забезпечує безпеку та ефективність споруд.
Розкріповка – незначний (на відміну від ризаліту), вертикальний виступ частини стіни, антаблемента чи карниза.
Розпалубка – 1) виїмка у склепінні над віконним чи дверним прорізом; 2) одна з частин напівциліндричного склепіння, яка розсічена двома площинами, котрі пересікаються.
Розпірка – брус, балка для надання конструктивної стійкості.
Розтяг – деформація конструкції під дією протилежних сил.
Розчин – суміш в’яжучої речовини і води, що застосовується для скріплення кам’яного або цегляного мурування.
Рокайль – мотив орнаменту у виглядi раковини з вигнутими краями.
Ростверк – верхня частина у вигляді решітки з великих колод або брусів, яка об’єднує пальові фундаменти, призначена для розміщення будівлі й досягнення однакового навантаження на палі.
Ротонда – кругла в плані споруда, звичайно перекрита куполом і часто оточена колонами.
Рубероїд – покрівельний матеріал, що виготовлений з картону і просочений нафтовими бітумами.
Рулетка – вузька металева, полотняна або клейончаста стрічка з поділками, згорнута в рулон у футлярі.
Руст – камінь з грубо обтесаною опуклою лицьовою поверхнею, який застосовується під час мурування або облицювання будівель.
Рядкова забудова – розташування будинків з розривом між собою.

С

Сайдинг – технологія облицювання стін будівель, що виконує дві функції: утилітарну (захист будівлі від зовнішніх впливів, таких як дощ, вітер, сніг, сонце) і естетичну (декорування фасаду будинку).
Сандрик – це карниз або фронтон, який встановлюється над вікном або дверима і часто підтримується двома кронштейнами.
Світлотінь – розподіл різних за яскравістю кольорів і відтінків.
Сволок – головна балка під стелею у дерев’яній споруді, яка зазвичай розміщувалася по поздовжній осі.
Сграфіто – техніка декоративного оздоблення стін, за якої малюнок продряпують у верхньому шарі штукатурки до оголення нижнього, що за кольором різниться від верхнього.
Сейсмостійкість – спроможність споруд витримати землетруси.
Сигнатурка – завершення будівлі невеликою вежею.
Симетрія – відповідність форм, розташованих відносно середини будівлі, забудови.
Склепіння – перекриття криволінійних обрисів у перерізі.
Склоблок – скляний порожнистий виріб з двох пресованих елементів – півблоків, зварених між собою.
Смальта – кольорове непрозоре (заглушене) скло у вигляді невеликих кубиків або пластинок, що застосовується для виготовлення мозаїк.
Софіт – 1) архітектурно оброблена поверхня стелі; 2) нижня поверхня слізниці в карнизі або архітрава в антаблементі; 3) нижня поверхня арки, декорована відповідним чином.
Споруда – те, що збудоване, споруджене; будівля, будова.
Стафаж – зображення предметів, рослин, тварин, людей на архітектурному проєкті.
Стилобат – 1) у давньогрецькій архітектурі підніжжя колонади; 2) верхня частина східчастого цоколю будинку.
Стиснення (стиск) – навантаження на матеріал і конструкції.
Стійкість споруд – здатність споруд зберігати первісний стан рівноваги у разі впливу на них зовнішніх сил.
Стіна – вертикальна огороджувальна конструкція, що відділяє приміщення від навколишнього простору (зовнішня) або сусіднього приміщення (внутрішня).
Стовп – вертикальна опора, колода.
Стяжка – 1) дерев’яна або металева в’язь у кам’яних стінах, балках; 2) шар підлоги, який слугує для вирівнювання поверхні нижчого шару підлоги або перекриття.
Сходи – споруда, пристосування з горизонтальних виступів або щаблів, на які ступають, піднімаючись куди-небудь або спускаючись звідкись.

Т

Тамбур – 1) невелика прибудова біля вхідних дверей або невелика кімната за дверима, що захищає приміщення споруди від вітрів, холодного повітря; 2) циліндрична або багатогранна основа, яка підтримує купол будівлі; 3) невелике перехідне приміщення, влаштоване між кількома спорудами.
Тафля – декоративний елемент у нижній частині дверей, який найчастіше виконаний у формі діамантового русту або декорований різьбою.
Твердість – властивість матеріалу чинити опір проникненню в нього іншого, більш твердого тіла.
Тегула – покрівельна черепиця; дах; покрівля.
Тектоніка – структура споруди, зумовлена характером матеріалу і конструктивною системою.
Теодоліт – прилад, призначений для вимірювання горизонтальних і вертикальних кутів.
Теплоємність – здатність матеріалу акумулювати теплову енергію.
Тераса – 1) відкритий з усіх боків чи напіввідкритий горизонтальний або трохи нахилений майданчик на природному більш-менш крутому схилі; 2) легка добудова до споруди у вигляді великого за розмірами балкона, стеля якого підтримується стовпами.
Тетрапілон – тріумфальна арка з двома взаємно перпендикулярними проїздами.
Технічне обслуговування будівлі – комплекс робіт, спрямованих на забезпечення справності елементів будівлі або заданих параметрів та режимів її технічного обладнання.
Тимпан – внутрішня частина фронтону, яка може мати різні форми (трикутну, аркову тощо) і обрамлена нахиленими та горизонтальними карнизами.
Толос – кругла у плані будівля, часто з купольним завершенням.
Толь – покрівельний та гідроізоляційний матеріал (картон, просякнутий дьогтьовими речовинами), що застосовується у будівництві.
Торець – 1) поперечний розріз колоди; 2) бічна площина будівлі; 3) прямокутний або шестикутний короткий брусок (торцева шашка), що призначений для встановлення підлог або мощення дорожніх покриттів.
Торкрет-бетон – матеріал, що утворюється внаслідок нанесення на поверхню за допомогою стисненого повітря розчину з суміші цементу, дрібних класів заповнювача та води.
Тригліф – елемент фриза в доричному архітектурному ордері у вигляді прямокутної плити з вертикальними рівчачками-прорізами.
Трилисник – емблема зі скульптурним зображенням трьох листків, який часто використовується в декорі будівель, особливо в неоготичному стилі.
Тромп – мурована конусоподібна склепінчаста конструкція, що забезпечує перехід від четверика до його перекриття – купола або купола на підбаннику.

У

Укосина – розкіс, підпора, що похило стоїть до стійки.
Урбанізм – напрям в архітектурі та містобудівництві ХХ ст., за яким міста повинні розвиватися без будь-яких територіальних обмежень і щільно забудовуватися великими будинками.

Ф

Фактура – якісний стан поверхні споруди, предмета, який залежить від зорового або дотичного відчуття.
Фальтверк – декоративний мотив, що застосовувався в готичній архітектурі.
Фальшпідлога – модульна або піднята конструкція, яка монтується над основним перекриттям і створює простір для прихованого розміщення різноманітних комунікацій, таких як електрика, мережеві кабелі, системи опалення та кондиціонування.
Фартух – декоративне оформлення підвіконної частини наличника завитками, трикутниками та іншими елементами.
Фасад – 1) проєкція зовнішнього вигляду на площині; 2) зовнішній вигляд певного боку або частини споруди.
Фахверк – тип конструкції малоповерхових будівель зі стінами, основою яких є каркас із дерев’яних брусків.
Ферма – 1) сільськогосподарська споруда або господарство з комплексом різних будівель; 2) гратчаста стрижнева конструкція перекриття великих прогонів.
Ферма кроквяна – решітчаста несуча конструкція, яка служить для перекриття великих прогонів.
Фестон – зубчастий профіль архітектурного елемента.
Фільонка – 1) трохи заглиблена гладенька або декорована ділянка стіни, дверного полотна, пілястри, що обведена рамою, яка має прямокутну або близьку до неї форму; 2) дерев’яний, профільований щит, що вставляється в раму дерев’яної панелі, перегородки або дверей; 3) вузенька кольорова смужка між двома по-різному фарбованими частинами стіни.
Флерон – декоративний елемент у формі невеликої пірамідки, який використовується для оздоблення верхніх частин карнизів, сандриків або наличників.
Флігель – 1) прибудова до основної житлової споруди, іноді у вигляді бокового крила; 2) невеликий житловий корпус у складі палацового комплексу.
Фоє – приміщення перед великим залом у громадській споруді (театрі, кінотеатрі), яке служить для чекання й відпочинку відвідувачів.
Форпроєкт – виважений ескіз з обґрунтуваннями і аргументами задуму спорудження великої й складної будівлі або комплексу.
Фрамуга – верхня засклена частина віконної палітурки.
Фреска – живопис по сирій штукатурці, одна з технік стінних розписів.
Фриз – 1) середня частина класичного антаблементу, що розташована між архітравом і карнизом; 2) витягнута до горизонталі скульптурна чи живописна композиція, яка прикрашає стіну (частіше її верхню частину) або підлогу.
Фронтон – завершення фасаду портика чи будівлі над вінчальним карнизом у вигляді вертикальної площини (здебільшого трикутної форми), по боках обмеженої схилами даху.
Фронтонний пояс – ряд трикутних покрівель-фронтонів, що охоплюють восьмерик церкви, захищає зруб від опадів.
Фундамент – нижня опорна частина споруди, яка в основному знаходиться в землі і передає навантаження будівлі на ґрунт, протидіючи бічному тиску і деформаціям.

Х

Хомут – пристосування для скріплення конструктивних елементів, зазвичай у вигляді залізної скоби, що охоплює кілька брусів або колод.
Хребет – верхня горизонталь півциркульного або коробового склепіння.

Ц

Цегла – штучний камінь, виконаний з глини.
Цемент – група в’яжучих матеріалів (переважно гідравлічних).
Цементний розчин – суміш цементу, піску і води.
Цоколь – нижня частина зовнішньої стіни будівлі, яка розміщена безпосередньо на фундаменті і трохи виступає.

Ч

Чарунка – первісний вихідний елемент структури містобудівного утворення або окремої споруди.
Черепиця – випалена глиняна або цементна жолобчата пластина, плита для покрівлі споруд.
Чотирилисник – форма вікна, декоративних деталей.

Ш

Шелига (шалига) – 1) вершина арки; 2) лінія, що з’єднує верхні частини склепіння; 3) безперервна лінія замкових каменів.
Шифер – пресовані тонкі плити з азбесту і цементу, які застосовуються як покрівельний матеріал.
Шліфування – різновид обробки різанням з метою усунення шару матеріалу або одержання гладкої поверхні.
Шпаклівка – замазка, якою шпаклюють яку-небудь поверхню; шар цієї за-мазки, нанесений на якусь поверхню.
Шпарування – те саме, що і затирка.
Шпатель – інструмент (лопатка або загострений стрижень), яким змішують і розтирають фарби, замазують, зарівнюють щілини та заглиблення тістоподібною масою.
Шпиль – гострокінцеве пірамідальне або конусоподібне завершення споруди, яке зазвичай увінчане скульптурним зображенням, емблемою, прапором.
Шпонка – 1) кріпильна деталь (металевий або дерев’яний брусок, металевий диск тощо), що з’єднує окремі частини механізмів або будівельних конструкцій; 2) водонепроникна перепона (ущільнення) у конструктивному шві гідротехнічних споруд.
Штроба (штраба) – ступінчастий обрив мурування стіни, виконаний із розрахунком на продовження робіт.
Штукатурка – оздоблювальний матеріал, що отримується шляхом змішування в певній пропорції в’яжучих речовин (цемент, вапно, гіпс тощо), піску і води.
Шуба – тиньковане облицювання стіни з великобугристою поверхнею.

Щ

Щебінь – неорганічний, зернистий, сипкий матеріал, одержаний унаслідок подрібнення гірських порід, гравію і валунів, а також побіжно добутих розкривних і вмісних порід або некондиційних відходів гірничих підприємств із переробки руд і неметалічних корисних копалин та подальшого розсіву продуктів подрібнення.
Щипець – 1) верхня частина стіни, частіше трикутної форми, що вгорі обмежена кількома схилами даху, але на відміну від фронтону не відокремлена знизу горизонтальною тягою або карнизом; 2) декоративний трикутник над вікном або дверима у готичній архітектурі.
Щільність – відношення маси тіла до його об’єму.

Ю

Юстування – сукупність операцій з вирівнювання конструкцій та конструктивних елементів (поверхонь, дахів, стовпів, стійок, опор тощо) вздовж необхідного напрямку, а також встановлення конструктивних елементів під необхідним точним кутом.

Я

Яруси – горизонтальні частини споруди, які розташовувались один на одному, часто повторюючи свої форми.