Контури майданчика відмежовують бетонною бровкою (кам’яними бордюрами) або дерев’яним опалубком, висота яких має бути рівна товщині всіх конструктивних елементів цієї площинної споруди. Кам’яні бордюри в натурі закріплюють цементним розчином. Опалубок влаштовують із обрізних оброблених антисептиком дощок товщиною не менше 40 мм. Дошки укладають «на ребро» і прикріплюють цвяхами або саморізами до кілків, які попередньо забивають у грунт вздовж контурів майданчика на відстані не менше 1 м один від одного. Кілки повинні мати такі розміри: довжина – 30–40 см, товщина – 8–10 см.
На ретельно сплановану (спрофільовану) і вкатану земляну основу укладають пружний вологоємний шар (тирса, лігнін, мох-сфагнум тощо) товщиною 8–10 см в ущільненому стані. Пружний вологоємний шар поливають і ущільнюють котком масою до 2 тонн з проходом 5–6 разів в один слід. Щоб змочений матеріал під час укладання не прилипав до вальців (колес) котка, цю поверхню покривають інертними матеріалами (дрібним щебінем) товщиною 1–2 см.
Середній проміжний шар товщиною 10–12 см в ущільненому стані укладається поверх вологоємного шару. Він складається з щебеню міцних порід з фракцією зерен 20–40 мм. Шар ретельно розрівнюють та надають йому необхідні проєктні нахили, після чого поливають водою з розрахунку 10 л/м2 і ущільнюють котком масою 3–5 тонн з проходом 5–7 разів в один слід. Проміжний шар вважають підготовленим, якщо під час проходу котка на його поверхні не з’являються «хвилі», а камінці більш м’яких порід, викладених зверху, роздавлюються під масою механізму.
Наступний шар – ізоляційний, товщиною 4 см в ущільненому стані із пружних вологоємних матеріалів (тирса, лігнін, мох-сфагнум тощо). Це покриття аналогічно попереднім двом шарам поливають і ущільнюють котком масою 2 тонни з проходом 2–3 рази в один слід. Для попередження прилипання змоченого матеріалу до вальців (колес) котка поверхню покривають тонким шаром кам’яної крихти.
Верхній покривний шар (суміш) товщиною 5 см в ущільненому стані є найважливішим конструктивним елементом майданчика. Будь-яка суміш такого типу складається зі скелетних та в’яжучих частинок. Покрив має бути високої якості, тому підбір матеріалів для нього рекомендується проводити з врахуванням гранулометричного складу (за одним із рецептів):
   ✓ фракції розміром 2–4 мм – 18–23 % (щебеневий відсів, гравій);
   ✓ 0,05–2 мм – 47–52 % (пісок будівельний або річковий);
   ✓ 0,002–0,05 мм – 18–23 % (глинисті пилуваті частинки);
   ✓ 0,002 мм – 6–7 % (глинисті мінеральні частинки).
Інертні та в’яжучі матеріали попередньо просіюються через металеві сітки з отворами відповідного діаметру. Далі із цих компонентів готується суміш за допомогою бетонозмішувальних пристроїв.
Перед укладанням суміші ізоляційний шар змочують водою, після чого відразу ж поверх нього укладають щойно приготовлену спеціальну суміш. Така швидкість виконання робіт необхідна для запобігання втрати пилуватих глинистих частинок. Суміш укладають в один прийом з врахуванням її осідання до 35 % із обов’язковим одночасним вирівнюванням згідно з проєктними відмітками та заданими нахилами. По вирівняній поверхні ходити не можна, оскільки сліди будуть ущільнюватись не рівномірно і їх необхідно буде додатково рихлити та вирівнювати. Укладаючи спеціальну суміш, слідкують за вологістю ізоляційного шару, оскільки під час підсихання він буде відбирати вологу з верхнього покриття. Укладену суміш слід поступово ушільнювати котками з різною масою. В першу чергу використовують ручний коток вагою до 100 кг, який сприяє осіданню суміші на 12–15 мм і запобігає можливому змішуванню її з ізоляційним шаром, що дозволяє в подальшому для ущільнення покриття використовувати моторні котки. Перед наступним ущільненням покриття суміш рівномірно зволожують розпиленим струменем води, що допомагає промочити її на всю товщину та виключити можливість появи водних плям, які притягують до себе глинисті частинки цієї суміші, знижуючи тим самим міцність та еластичність верхнього покриття майданчика. Вода має розприділятись рівномірно і не надавати блиску поверхні, що є сигналом перенасичення її вологою. Після підсихання поверхні майданчика та утворення на ній сухої кірки переходять до її ущільнення котком масою 200–250 кг, яке проводять 5 разів в один слід. Після закінчення цієї операції поверхню знову зволожують водою, чекають утворення сухої кірки та повторно ущільнюють покриття котком, але вже значно більшої маси – 500–800 кг 6–8 разів в один слід. Остаточне ущільнення котком масою до 2 тонн супроводжується попередньою перевіркою всіх нахилів верхнього покриття майданчика. Всі наявні горбачки зрізаються, а впадини засипаються, тобто проводиться остаточне нівелювання поверхні майданчика. Після цього верхнє покриття знову зволожується водою на всю її товщину і після утворення сухої кірки ущільнюється котком тієї ж маси 7–8 разів в один слід. У наступні 2 дні ця операція проводиться повторно. На третій день поверхню покриття злегка змочують водою і покривають тонким шаром інертних матеріалів товщиною 4–5 мм, які ідентичні складу спеціальної суміші. Після повторного змочування водою цей шар ущільнюють ручним котком масою 200–250 кг. Завершення вищевказаних робіт передбачає введення майданчика в експлуатацію.
На сьогодні для спортивних майданчиків виготовляють найрізноманітніші синтетичні матеріали, які відзначаються високою зносостійкістю та мають надійне зчеплення із спортивним взуттям. До таких матеріалів належать тартан, рекортан, спортан, арман тощо. Всі ці матеріали укладаються на асфальтобетонне покриття.
Влаштування покриття із сумішей на основі бітумних паст. Для виготовлення такого виду покриття використовують бетонозмішувач. В першу чергу змішують сухі компоненти – пісок, гумову крихту, наповнювач та барвник. Після цього додають бітумну пасту і за необхідності воду. Готова суміш має легко формуватись у руці, не розсипаючись, але і не виділяючи зайвої вологи. Укладання суміші, приготовленої на основі бітумної пасти, аналогічне укладанню грунтових спецсумішей.