Електронний посібник
ОРГАНІЗАЦІЯ РОБІТ В САДОВО-ПАРКОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ
РОЗДІЛ ІІІ
20. Утримання квітників
2.1. Обробіток ґрунту. Хімічна меліорація.
2.2. Підживлення ґрунту органічними і мінеральними добривами.
2.1. Обробіток ґрунту. Хімічна меліорація
Від родючості ґрунту залежить ріст і розвиток насаджень, їх декоративний вигляд і функціональна ефективність. Тому грунт повинен відповідати наступним агротехнічним вимогам:
• мати щільність не більше 5-20 г/см3;
• володіти структурою, фракція грудочок в якій становить не менше 0,5–1 см;
• містити достатню кількість поживних речовин;
• не бути засміченим бур’янами та сміттям.
!
Підготовка ґрунту здійснюється на основі агрохімічного аналізу.
Для оцінки ґрунтових умов, які зустрічаються на міських об’єктах озеленення, встановлено такі типові групи ґрунтів:
I – природний родючий грунт, який не має потреби в додаванні рослинної землі;
II – ґрунти, що потребують додавання рослинної землі до 25% від свого об’єму (шар основи газону не менше 10 см);
III – ґрунти, що потребують додавання рослинної землі до 50% від свого об’єму (шар основи газону не менше 15 см);
IV – ґрунти, що потребують додавання рослинної землі до 75% від свого об’єму (шар основи газону не менше 20 см);
V – ґрунти, що потребують повної заміни (шар основи газону не менше 20 см).
Тяжкі солонцюваті ґрунти перш за все підлягають гіпсуванню. Кальцій гіпсу витісняє із них натрій, внаслідок чого утворюється сірчанокислий натрій, який легко вимивається в нижні горизонти ґрунту внаслідок промивання їх водою (100–110 л/м2 на супіщаних ґрунтах і 120–160 л/м2 на суглинистих) або під час природних опадів (дощів, снігу). Гіпс вносять, якщо рН>8, під час глибокої (до 50 см) оранки з розрахунку 0,3 кг/м2, після чого вносять органічні та мінеральні фізіологічно кислі добрива.
Таблиця 1
Дози вапна (вуглекислого вапна т/га) для вапнування кислих ґрунтів з вмістом органічних речовин не більше 2 – 3 % (Кедров – Зихман)
Внесення розкислювачів має бути рівномірним з наступним їх загортанням під час оранки. У випадку надлишкового внесення вапна для нейтралізації його шкідливої дії використовують кислий торф.
2.2. Підживлення ґрунту органічними і мінеральними добривами
Родючими вважаються ґрунти, які містять в 100 грамах 4% і більше гумусу, не менше 6 мг доступного азоту і більш ніж по 10 мг діоксиду фосфору (Р2О5) і оксиду калію (К2О). Норми внесення мінеральних добрив визначають родючістю існуючих грунтів та їх типом. Тяжкі глинисті ґрунти з великим вмістом органіки порівняно з бідними на гумус супіщаними та піщаними грунтами краще утримують поживні речовини, оскільки відіграють роль резервуара катіонів для рослин. У різних точках їх кристалічної решітки є надлишок від’ємного заряду, де катіони досить добре утримуються, не зважаючи на вимивання їх водою, яка профільтровується через грунт.
Органічні та фосфорно-калійні мінеральні добрива вносять восени під оранку. Азотні мінеральні добрива вносять навесні, оскільки вони добре розчиняються у воді та швидко вимиваються в нижні горизонти ґрунту. Якщо ґрунт легкий, то азотні добрива вносять навесні та влітку у вигляді підживлень. На важких ґрунтах третину азотних мінеральних добрив вносять під осінню оранку, а решту – навесні та влітку.
Питання для самоконтролю
1. Чому важкі глинисті грунти краще утримують поживні речовини порівняно з бідними піщаними грунтами?
2. Чому норму поживних речовин на кислих грунтах потрібно збільшувати порівняно з лужними?
3. В яку пору сезону доцільно вносити азотні мінеральні добрива?
4. Чому норму фосфорних добрив на важких глинистих і кислих грунтах знижують, з чим це пов’язано?
5. Чому фосфор на лужних грунтах для рослин стає важкодоступним?
6. Чому катіони основних мінералів погано утримуються кислими грунтами?
7. Чому колоїдна фракція у кислих грунтах є збідненою? З чим це пов’язано?