Особливості процесу керування визначаються в першу чергу набором методів та технологій, які будуть використовуватися під час розроблення ПЗ. Цей вибір виконує керівник проекту, і обрана ним методологія в першу чергу визначається його особистим досвідом, а потім вимогами замовника.
У роботі А.Коуберна [5] формулюються принципи вибору методології розроблення. Перший принцип визначає, що велика за розміром методологія потрібна великим командам розробників. Розмір методології визначається кількістю елементів керування у проекті, до яких належать види діяльності, застосовані стандарти, створювані артефакти, показники якості й інші характеристики. На рис.10 наведені складові методології.
Коуберн так пояснює зміст цих складових:
- Ролі (Roles) – визначення посади, що наводиться в оголошенні про роботу (наприклад, менеджер проекту, тестувальник, розробник інтерфейсу та ін.).
- Уміння (Skills) – навички, які повинні мати претенденти на посаду.
Рисунок 10 – Складові методології
- Групи (Teams) – розподіл розробників за групами із визначенням їх ролей (наприклад, дизайнери, розробники документації, тестери та ін.).
- Інструменти (Tools) – інструменти, які використовують розробники, відповідно до обраних технік та стандартів.
- Техніки (Techniques) – техніки, які розробники використовують (наприклад, Java-програмування, моделювання варіантів використання та ін.).
- Види діяльності (Activities) – зустрічі, відгуки, ключові точки (milestones) та інша діяльність, яку виконує або ініціює розробник.
- Продукти (Work Products) – результат, що передають розробники або групи іншим розробникам або групам (наприклад, варіанти використання, визначення класів, визначення тестів, документація, визначення інтерфейсів та ін.).
- Стандарти (Standards) – що дозволяється або не дозволяється для продуктів. Розрізнюють стандарти позначень,у тому числі і мови програмування, стандарти керування та прийняття рішень та домовленості проекту. Деякі методології обирають не всі стандарти одразу, а відкладають визначення деяких до певного етапу проекту.
- Якість (Quality) – правила, запитання або зауваження, які необхідно відстежувати для кожного результату.
Додатковою характеристикою методології також є Цінності (Values) – те, до чого прагне команда, які види комунікації та організації роботи переважають. Цінності визначають ефективність методології: одна й та сама методологія для команд із різними цінностями буде мати відмінні показники ефективності.
Потрібно зауважити, що проекти з використанням полегшених методологій (тих, у яких мало уваги приділяється формалізації робіт) частіше приходять до успіху, ніж проекти із дуже формалізованими процедурами.
Другий принцип полягає у тому, що рівень критичності системи визначає «щільність» метології. Щільність методології визначається рівнем деталізації та взаємодії при її використанні. Більш щільні методології є більш формалізованими. А.Коуберн пропонує розділяти системи на чотири групи залежно від рівня можливих втрат:
втрата комфортності – найнижча критичність – наприклад, збій у роботі модуля автоматизованого проектування призведе до збільшення ручних розрахунків;
втрата незначної суми матеріальних ресурсів, наприклад, неправильне нарахування заробітної плати автоматизованою системою можна виправити у ручному режимі;
матеріальні втрати не можна відшкодувати, наприклад, збій системи національного банку країни;
втрата життя – найвища критичність – наприклад, збій системи керування на атомній електростанції. Також до систем найвищої критичності відносять аерокосмічні системи, системи керування польотами.
Тобто для підвищення надійності систем із високим рівнем критичності потрібно розробляти детальний опис проекту та докладну програмну документацію, регулярно надавати розроблені артефакти як для внутрішної перевірки, так і для перевірки замовниками. Усі ці заходи підвищують вартість артефактів, але зменшують кількість помилок ще на ранніх стадіях проекту.
Третій принцип визначає те, що збільшення розміру методології та/або її щільності приводить до збільшення вартості проекту. Зрозуміло, що координація різних груп розробників для передачі інформації, оновлення документації після перевірок потребують часу і зусиль для якісного цілісного сприйняття. Пояснюючи цей принцип, А.Коуберн зауважує, що розмір проекту та розмір методології знаходяться у відношенні зворотної пропорції – для невеликої команди розробників не потрібна дуже формалізована методологія, бо вони легко можуть контактувати між собою та передавати будь-які артефакти. Головна проблема полягає у тому, що на початку проекту неможливо точно уявити його обсяги.
Четвертий принцип визначає, що найкращий спосіб комунікації між розробниками – безпосереднє спілкування. Цей принцип не абсолютизує вимогу бути усім розробникам в одній кімнаті, а надає рекомендації щодо підвищення ефективності роботи невеликої команди.
А. М. Терехов зауважує, що керування проектом потребує постійних перевірок відповідності реальної ситуації плану робіт [16]. Будь-яка методологія передбачає періодичні перевірки ходу проекту. У формалізованих методиках розроблення ПЗ обов’язково застосовуються звіти від керівників груп, за якими відбувається оцінка відповідності стану виконання кожної роботи порівняно з мережевим графіком.
Сама задача визначення затримки виконання певної роботи є нетривіальною. Відвертість звітів залежить від психологічного клімату в колективі, рівня довіри між керівниками та підлеглими. Зменшити суб’єктивний вплив на якість звітів про виконання робіт дозволяють технічні засоби. Для підвищення рівня контролю усі артефакти та звіти доцільно зберігати в єдиному репозиторії. Це дає можливість керівникові переглянути результати у розвитку проекту, оцінити роботу не тільки групи в цілому, але і кожного її учасника.
Усунути більшість проблем керування можна за рахунок кваліфікованого проектування, урахування можливих ризиків, забезпечення можливості регулярного спілкування між розробниками, виділення максимально незалежних компонентів (тобто компонентів, які можуть бути передані стороннім розробникам).
Також на стиль керування впливають ті стандарти, яких потрібно дотримуватися під час розроблення ПЗ. Ці стандарти можуть бути міжнародними, як ISO 12207 [3], регіональними, як нормативні документи серії ГОСТ 34.х та 36.х [7,8,9], або стандартами підприємства, як наприклад, Oracle Unified Method – стандарт компанії Оракл [17].
Баррі Боемом були сформульовані 10 основних ризків розроблення ПЗ [18]:
- дефіцит фахівців;
- нереалістичні терміни і бюджет;
- реалізація невідповідної функціональності;
- розроблення неправильного користувальницького інтерфейсу;
- перфекціонізм, непотрібна оптимізація і відточування деталей;
- безперервний потік змін;
- брак інформації про зовнішні компоненти, які визначають оточення системи або залучені в інтеграцію;
- недоліки робіт, виконуваних зовнішніми (по відношенню до проекту) ресурсами;
- недостатня продуктивність роробленої системи;
- “розрив” у кваліфікації фахівців різних галузей знань.
У цьому переліку більша частина ризиків пов’язана з організаційними та процесними аспектами взаємодії фахівців у проектній команді.
Кент Бек (Kent Beck), батько методології eXtreme Programming, називає ризики основними проблемами розроблення програмного забезпечення [19], до яких він відносить:
- зміщення графіків;
- закриття проекту через недотримання строків та бюджету;
- втрата корисності системи – розроблене ПЗ, успішно встановлене у реальному робочому середовищі, недоцільно розвивати або усувати в ньому виявлені дефекти, оскільки стає дешевшим замінити систему новою розробкою;
- велика кількість дефектів і недоліків не дозволяють замовникові використовувати систему;
- невідповідність ПЗ розв’язуваній проблемі – програмна система не розв’язує проблему бізнесу, для вирішення якої вона спочатку призначалася;
- зміна характеру бізнесу – ПЗ втратило актуальність;
- нестача можливостей – програма має можливості, жодна з яких не приносить замовникові досить багато користі;
- плинність кадрів.
Більшість із виділених проблем пов’язані із нечіткими вимогами та неправильним плануванням робіт.
Цікаві поради наведені в роботі Фредеріка Брукса (Frederick Brooks) [20], що наголошує на тому, що при правильній організації добре підготованого колективу можна зменшити вірогідність зривів роботи та спрогнозувати їх появу заздалегідь, але якщо зрив вже стався – тільки особистий досвід та інтуїція керівника допоможуть знайти шлях вирішення проблем з мінімальними втратами.