1.2. Об’єкти логістичного управління
1.2.1. Об’єкти і види управління в логістиці. Матеріальний потік, його основні параметри та види
1.2.2. Інформаційні потоки та їх класифікації
1.2.3. Фінансові потоки та їх класифікація
1.2.4. Сервісні потоки та їх класифікація
1.2.1. Об’єкти і види управління в логістиці. Матеріальний потік, його основні параметри та види
Логістика як наука з управління матеріальними, інформаційними та іншими потоками включає в коло своїх інтересів значну частину сфери економічного життя суспільства. У зв’язку з цим для формалізації наукових досліджень і практичних розробок вона розбивається на декілька напрямів.
1. За масштабами розроблюваних проблем логістика поділяється на:
– макрологістику;
– мікрологістику.
У сферу досліджень макрологістики включаються процеси, які протікають на регіональному, міжрегіональному, загальнонаціональному і міждержавному рівнях. Логістика на цьому рівні полягає у проведенні глобальної логістичної стратегії, яка полягає у формуванні стійких торгово-економічних зв’язків між окремими країнами і регіонами на основі територіального розподілу праці у рамках сформованої спеціалізації та міжгалузевого кооперування. Ефективність глобальної логістичної стратегії характеризується різними показниками. Наприклад, відношенням обсягу міжрегіональної або зовнішньої торгівлі до обсягу відповідного валового продукту, питомою вагою завезених комплектуючих виробів у загальному обсязі випуску продукції тощо. Глобальна логістична стратегія, яка проводиться не однією, а групою країн, може оформлятися як найважливіші політичні рішення. Яскравим прикладом цього є створення Єдиної європейської спільноти з єдиним внутрішнім ринком (спрощені та скасовані митні формальності, прискорене впровадження загальноєвропейських стандартів, проголошена рівноправність фірм і компаній країн-учасниць Європейської спільноти в отриманні державних контрактів у кожній із країн альянсу тощо).
Мікрологістика займається комплексом питань з управління матеріальними, інформаційними та іншими потоками, ґрунтуючись на інтересах окремого підприємства або корпоративної групи підприємств, об’єднаних загальними цілями щодо оптимізації господарських зв’язків.
Надалі сутність мікрологістики буде розглянуто більш детальніше.
2. За характером зон управління логістика поділяється на:
– зовнішню;
– внутрішню.
Зовнішня логістика займається питаннями регулювання потокових процесів, які виходять за рамки діяльності, але перебувають у сфері впливу суб’єкта господарювання.
Внутрішня логістика спрямована на координацію й удосконалювання господарської діяльності, пов’язаної з управлінням потоковими процесами в межах підприємства або корпоративної групи підприємств. В економічній літературі найрозповсюдженішим принципом структуризації логістики є характер господарської діяльності. Відповідно до цього принципу виділяють такі види логістики: закупівельну, виробничу, розподільчу, транспортну, інформаційну та ін. Однак, на наш погляд, у цьому випадку коректніше вести мову не про види логістики, а про її функціональні області.
Об’єктом вивчення логістики є матеріальні і супутні матеріальні та відповідні їм інформаційні, фінансові, сервісні потоки, без яких неможливо здійснення матеріального виробництва. Предметом вивчення й досліджень теорії логістики є оптимізація матеріальних і відповідних їм фінансових та інноваційних потоків.
Головними категоріями логістики є потік і запас, які взаємопов’язані. Потік – це сукупність об’єктів, що сприймаються як єдине ціле. Вона існує як процес на деякому часовому інтервалі і вимірюється в абсолютних одиницях за певний період часу. Поняття матеріального потоку узагальнює безперервність змін і переміщення продуктів праці у сфері обігу і виробництва.
Матеріальний потік – це сукупність товарно-матеріальних цінностей, які розглядаються на часовому інтервалі у процесі застосування.
Матеріальні потоки можуть протікати як усередині одного підприємства, так і між різними підприємствами. Водночас кожному матеріальному потоку відповідає деякий інформаційний потік, який у тимчасовому і просторовому аспектах може не збігатися з матеріальним. Матеріальні потоки можуть перебувати у двох протилежних станах: динамічному і статичному. У тих випадках, коли матеріальні потоки розглядаються не в часовому інтервалі, а у визначений момент часу, вони утворюють матеріальні запаси.
Форма існування матеріального потоку обумовлена самим визначенням і проявляється в матеріально-речовинних утвореннях, які можуть змінюватися залежно від етапу просування. Так, щодо підприємства матеріальний потік на етапі забезпечення виробничих процесів матеріальними ресурсами постає у вигляді потоку сировини, комплектуючих, допоміжних матеріалів. На етапі виробництва – у вигляді напівфабрикатів. На етапі розподілу і збуту – у вигляді готової продукції, запасних частин для продукції, яку використовують споживачі та ін. Сукупність ресурсів одного найменування, які знаходяться протягом всього шляху від конкретного джерела виробництва до моменту споживання, утворює елементарний матеріальний потік. Множина елементарних потоків, що формуються на підприємстві, складає інтегральний (загальний) матеріальний потік, який забезпечує нормальне функціонування підприємства. Матеріальні потоки характеризуються кількісними і якісними показниками. Основними з них є напруженість і потужність матеріального потоку. Між цими показниками, як правило, спостерігається обернена залежність. На них прямий вплив здійснюють обсяг (маса), час і форми постачань.
Впливає на потужність і напруженість матеріальних потоків також вид транспортних засобів, відстань транспортування та інші фактори. Таким чином, напруженість матеріального потоку – це інтенсивність переміщення матеріальних ресурсів, напівфабрикатів і готової продукції, а потужність матеріального потоку – це обсяги продукції, які переміщуються за одиницю часу. Тому потік має розмірність «обсяг/одиниця часу», тобто є дробом, у чисельнику якого міститься одиниця виміру вантажу (штуки, тонни тощо), а в знаменнику – одиниця виміру часу (доба, місяць, рік).
Вимоги, яким мають відповідати матеріальні потоки в логістичних системах: відповідність системи оперативного управління виробництвом; рівномірність та ритмічність проходження всіх логістичних ланок; параметри, які характеризують матеріальні потоки, номенклатура, асортимент і кількість продукції, габаритні характеристики (обсяг, площа, лінійні розміри) вагові характеристики (загальна маса, вага брутто, вага нетто) фізико-хімічні характеристики тари (упаковки) фінансові (вартісні) характеристики умови транспортування і страхування умови виконання інших операцій фізичного розподілу і руху товарів.
Логістична одиниця матеріально-технічні ресурси (сировина, матеріали тощо) незавершене виробництво (напівфабрикати) готова продукція у сфері обігу продукт кінцевого споживання, що залишають на відтворювальний цикл відходи виробництва і споживання (рециклінг) надійність руху за термінами, кількістю та якістю складу; гнучкість та маневреність у реалізації мети у процесі виникнення різних відхилень від плану.
Крім перерахованих, матеріальні потоки можна охарактеризувати ознаками на рис.4.
1.2.2. Інформаційні потоки та їх класифікації
Для ухвалення оперативних управлінських рішень у логістичних системах, розроблення логістичних стратегій або управління матеріальними, фінансовими та сервісними потоками необхідна певна інформація. Інформація акумулюється в інформаційних потоках, які циркулюють між суб’єктами логістики.
Інформаційний потік – це потік повідомлень у документованій (паперовій та електронній), мовленнєвій та інших формах, супутніх – матеріальному, сервісному або фінансовому потоку, який циркулює у логістичній системі або між логістичної системою та зовнішнім середовищем, необхідний для виконання логістичних операцій та ухвалення управлінських рішень.
Інформаційний потік – це вся сукупність повідомлень (інформації), використовувана логістичною системою й оброблювана нею для виконання операцій (зокрема із сировиною, матеріальними, комплектними виробами й кінцевою продукцією) та зарахована до часового інтервал
Параметри, які характеризують інформаційний потік, – це напрямок руху, періодичність передавання, обсяг інформації, швидкість передавання, умови зберігання тощо. Управління інформаційним потоком полягає в погодженні швидкості передавання, приймання, опрацювання, обсягу інформації та величини пропускної спроможності окремої логістичної підсистеми. Інформаційний потік має одиницю вимірювання, яка становить собою дріб, у чисельнику якого зазначено кількість опрацьованої та переданої інформації, а у знаменнику – одиницю вимірювання часу (хвилину, годину, декаду, добу, місяць, рік тощо). У процесі використання електронно-обчислювальної техніки інформаційні потоки вимірюють байтами (кілобайтами, мегабайтами і гігабайтами) на одиницю часу.
Інформаційний потік відповідає кожному матеріальному, інформаційному або сервісному потокові. Але інформаційний потік може випереджати логістичні потоки, виникати одночасно з ними або після них. До того ж інформаційний потік може бути спрямований як в одним бік із логістичними потоками, так і протилежний. Таким чином, інформаційні потоки можуть випереджати, відставати або бути синхронними з відповідними матеріальними потоками. Інформаційний потік може рухатися в тому же напрямі, що і відповідний матеріальний потік, бути зустрічним йому або ж рухатися в незбіжному з ним напрямі.
1.2.3. Фінансові потоки та їх класифікація
Фінансові потоки в різних формах підприємницької діяльності існували завжди. Однак найефективніший їх рух можливий завдяки впровадженню логістичних принципів управління фінансовими й матеріальними ресурсами.
Фінансовий потік – це цілеспрямований рух акумульованих фінансових коштів, що циркулюють усередині логістичної системи, а також між логістичною системою і зовнішнім середовищем, необхідних для забезпечення ефективного руху матеріального, інформаційного та сервісного потоку.
Фінансові потоки різноманітні за складом, напрямом руху, призначенню та іншими ознаками. Класифікацію фінансових потоків надають багато вчених-економістів.
Таблиця 1
Загальна класифікація фінансових потоків
1.2.4. Сервісні потоки та їх класифікація
У сучасних умовах існування логістичних систем специфічну увагу приділяють логістичному сервісу.
Сервіс у логістиці – це широкий спектр необхідних додаткових послуг, що здійснюють у процесі виконання замовлення і внаслідок виконання замовлення споживачів.
Сервісні потоки – це потоки послуг, які генеруються логістичною системою загалом або її підсистемами для задоволення зовнішніх і внутрішніх споживачів.
Природа логістичної діяльності передбачає можливість надання споживачу матеріального потоку різноманітних логістичних послуг.
Сервісні потоки в логістиці містять у собі такі види сервісного обслуговування:
1) сервіс споживацького попиту;
2) виробничий сервіс;
3) післяпродажне обслуговування;
4) інформаційне обслуговування;
5) фінансово-кредитний сервіс.
Сервіс споживацького попиту містить у собі послуги, що надають на всіх етапах формування та виконання замовлення споживача. Одне й те ж замовлення може бути виконано різними підприємствами в різні терміни.
Підприємство, спроможне швидко задовольняти замовлення, що надходять від покупців, за інших однакових умов має певні переваги. Для задоволення споживацького попиту важливе значення має також те, хто саме – постачальник або покупець – бере на себе роботи з доставки та навантаження/розвантаження. Підприємство-постачальник, що виконує транспортні й навантажувально-розвантажувальні роботи аж до доставки продукції покупцю, має перевагу перед підприємством, яке продає продукцію на умовах самовивозу. У низці випадків вирішальною обставиною є міра простоти і форма приймання замовлення. Так, приймання замовлень телефоном, факсом або через телемагазин значно розширює коло клієнтів. Продаж продукції за зразками, що є в магазині-салоні, у тих випадках, якщо це технологічно можливо, також є певною послугою, спрямованою на підвищення сервісу споживацького попиту.
Виробничий сервіс, або сервіс виробничого призначення, необхідний через те, що для багатьох товарів (у першу чергу, для технічно складної продукції виробничого призначення) великого, якщо не визначального, значення набувають послуги, спрямовані на ефективне використання закупленої продукції та виявлення всіх її можливостей. Сюди, у першу чергу, належить різнопланова робота з дороблення і модифікації продукції, відповідно до специфічних вимог споживачів. Продукція промислового призначення потребує налагодження в умовах вбудовування у виробничий цикл безпосередньо у споживача. Також низка фірм-продавців бере на себе доставку товарів безпосередньо додому до покупця, підключення і настроювання (біля телевізорів, наприклад, виконують настроювання всіх каналів щодо використовуваної антени) і лише після цього здійснюють оплату й заповнюють необхідні документи за актом купівлі-продажу. До виробничого сервісу належать також навчання постачальником персоналу, який буде далі працювати на цьому обладнанні.
Післяпродажне обслуговування повинно мати систематичний та організований характер. Для цього має бути організовано і створено інфраструктуру післяпродажного сервісу. Важливе значення для продукції тривалого користування має здійснення модифікації продукції протягом терміну її служби. Наприклад, низка автомобільних фірм під час продажу нового автомобіля включає до його продажної ціни певну суму за рахунок старого автомобіля тієї ж фірми, який вона в результаті оформлення операції забирає в покупця.
Сервіс інформаційного обслуговування визначають за обсягом різноманітністю і повнотою інформації, що надають потенційному покупцю про продукцію фірми і сервіс, який пропонує фірма, а також використовуваними засобами й методами комунікації та інформатизації. Нарешті, для сучасного інформаційного сервісу характерно щораз більше використання технологічно кращих засобів комунікації та інтернету. Фінансово-кредитний сервіс є сукупністю всіляких варіантів оплати продукції, системою знижок і пільг, що надають споживачам. Систему обслуговування споживачів у логістичних системах складено з окремих підсистем та має бути спрямовано на виконання замовлень клієнтів.
Перевірка знань: https://naurok.com.ua/test/logistika-pidsumkovi-testi-393748.html
Ресторанне господарство – це вид економічної діяльності суб’єктів господарської діяльності з надання послуг для задоволення потреб споживачів у харчуванні з організацією дозвілля або без нього. Суб’єкти господарювання здійснюють діяльність у ресторанному господарстві через підприємства (установи) ресторанного господарства.
Ресторанне господарство є галуззю, основу якої складають підприємства, що характеризуються єдністю форм організації виробництва і обслуговування споживачів і розрізняються за типами і спеціалізацією.
Розвиток ресторанного господарства:
Ресторанне господарство однією з перших господарчих галузей України перейшло на ринкові відносини. Після приватизації підприємств змінилася організаційно-правова форма системи ресторанного господарства, з’явилася велика кількість приватних підприємств.
Конкуренція – невід’ємна складова ринкової економіки, оскільки у відвідувачів з’являється можливість вибору. Основне завдання кожного підприємства – підвищення якості продукції та послуг, що надаються. Успішна діяльність підприємства (фірми) визначається якістю наданих послуг, які мають:
Для досягнення поставлених цілей підприємство має враховувати всі технічні, адміністративні і людські чинники, які впливають на якість продукції та її безпеку. За ситуації, коли пропозиції перевищують попит, необхідний маркетинговий підхід до організації роботи і конкурентоспроможність послуг харчування та обслуговування, повинні забезпечуватися основні критерії конкурентоспроможності – безпека, якість, асортимент, ціна, сервісні послуги. Важливо проводити маркетингові дослідження якості послуг. Об’єкт дослідження – споживачі, їх ставлення до послуг, вимоги до якості та асортименту продукції і послуг.Важливо проводити маркетингові дослідження якості послуг. Об’єкт дослідження – споживачі, їх ставлення до послуг, вимоги до якості та асортименту продукції і послуг.
Результати дослідження визначають систему якості. Така система має багато сегментів. Вона включає відповідальність керівництва, закупівлю сировини і продуктів, розробку нових видів продукції, управління виробництвом, контроль, ідентифікацію послуги і продукції, попередження неправильних дій, керування процесами обслуговування, статистичні методи, безпеку продукції, маркетинг, підготовку кадрів.
Прийняті Закони України, покликані захистити інтереси громадян: «Про захист прав споживачів» (від 15.12.1993 р. № 3682-XII), «Про стандартизацію» (від 17.05.2001 р. №2407-111), «Про безпечність і якість харчових продуктів» (від 23.12.1997 р. №771), «Про підтвердження відповідності» (від 17.05.2001 р. № 2406 III), Декрет КМУ «Про стандартизації і сертифікації» (від 10.05.1993 р. №46-93), Правила роботи закладів (підприємств) ресторанного господарства (Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24.07.2002 р. № 219).
Відповідно до Переліку продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації в Україні, затвердженого наказом Державного комітету стандартизації, метрології і сертифікації України (від 30.08.2002 р. № 498), вимагають підтвердження відповідності «Готельні послуги і послуги харчування, що надаються суб’єктам туристичної діяльності». Третя сторона (орган по сертифікації) дає письмову гарантію того, що процес, продукція або послуга відповідають встановленим вимогам.
Для проведення робіт по сертифікації в ресторанному бізнесі розроблений і введений в дію стандарт ДСТУ 4281:2004 Заклади ресторанного господарства (класифікація).
За сертифікації послуг ресторанного господарства повинні перевірятися показники послуг, умови роботи виробництва, обслуговування. Підвищення ефективності ресторанного господарства грунтується на загальних для всієї підприємницької сфери принципах інтенсифікації виробництва – досягнення високих результатів за найменших витрат матеріальних і трудових ресурсів.
Ресторатори у конкурентній боротьбі за споживачів використовують різні інструменти:
Найрозповсюдженішими є заклади у середньому та низькому ціновому сегменті, які пропонують страви української кухні. Активно розвиваються також заклади з італійською (піцерії) та японською кухнею, які є особливо популярними серед молоді, кав’ярні (зернова кава практично витіснила розчинну), кондитерські, булочні, паби (з власними міні-пивоварнями), фаст-фуди і стріт-фуди.
Останнім часом з’явилися так звані вільні або креативні простори, які часто називають себе «коворкінгами», «некафе» або «smart cafe».
Вони можуть розташовуватися в центрі міста або в офісних центрах. Основна концепція таких закладів – безкоштовно все, крім часу. Ці заклади працюють за системою «все включено» (відвідувач платить не за їжу та напої, а за час) і є нерухомістю нового формату, яка спеціально пристосована для фрілансерів, стартаперів, ІТ-підприємців та маркетологів.
Останніми роками в ресторанному господарстві формується новий напрям – «фрі фло», що означає «вільний рух». Ознаки таких підприємств – приготування страв у присутності гостей, відсутність офіціантів, відкрита кухня, великий асортимент. Головна відмінність в тому, що у «фрі фло» не існує єдиної лінії роздачі, за якою рухається черга з підносами.
Ця лінія розбита на окремі «острівці» (foodstation), що розміщуються по всій залі. Наприклад, один з варіантів їх розстановки: лінія з холодними порційними закусками і десертами (відвідувач сам накладає страви, що сподобались); станція роздачі гарячих страв (тут працюють кухарі), супова станція і салат-бар в центрі зали (гості, знову-таки, самі обирають страви); барна станція (обслуговують бармени); декілька кас.
Урізноманітнюється і формат подачі їжі у ресторанному господарстві. Зокрема популярні «fingerfood » (фуршет, де їдять тільки руками) і «tapas» (на стіл подається одна величезна тарілка на всіх; добре підходить для бізнесланчів і сприяє зближенню людей, що сидять за столом).
Мода на здоровий спосіб життя також вплинула на культуру харчування, визначивши ще одну світову тенденцію розвитку ресторанного бізнесу – вживання здорової їжі (тобто якісних продуктів, що пройшли мінімум обробки), що стало вимогою часу.
Але існують і проблеми сьогодення. Суттєвою проблемою на сьогоднішній день є складність перевірки якості продуктів харчування у місці їх споживання, встановлення «чистоти» продуктів (відсутності шкідливих речовин, добрив тощо). Тому зростає потреба у контролі якості сировини, його сертифікації на безпеку вживання.
Незважаючи на це, тенденція переходу на екологічні продукти харчування набуває все більшої популярності. Зростаючий інтерес до здорової і смачної їжі вплинув на появу ще декількох напрямів ресторанного бізнесу.
По-перше – це формат «penkitchen»: клієнти хочуть бачити, як і з чого для них готують. По-друге – такий напрям, як «slow-food», що ґрунтується на повільному вживанні смачної і здорової їжі, вихованн смаку у клієнтів і повернення у них поваги до їжі.
Тому під час приготування використовують мінімум обробки: клієнти хочуть відчувати смак продукту, а не численних спецій. А в меню – все більше страв з овочів і фруктів. У підсумку зростає кількість суп-барів, салат-барів, збільшується кількість вегетаріанських ресторанів.
У найпопулярнішого виду ресторанів, що орієнтовані на середній клас, спостерігається тенденція до розвитку відкритої кухні, зокрема це формат «Open kitchen», або кухня-вітрина: приготування страв на очах відвідувачів, коли клієнти можуть спостерігати за процесом приготування і професіоналізмом виробничого персоналу.
Таким чином, сучасними тенденціями розвитку ресторанного господарства є:
У ресторанному господарстві необхідне удосконалення форм розподілу праці та впровадження досягнень науково-технічного прогресу. До суспільних форм розподілу праці відносять процеси концентрації, спеціалізації і кооперації.
Концентрація виробництва передбачає зосередження засобів виробництва і робочої сили на великих підприємствах, таких як заготівельні для централізованого виробництва напівфабрикатів високого ступеня готовності, кулінарних і кондитерських виробів з подальшим відпуском в інші підприємства. Необхідно враховувати світовий досвід, визначаючи розвиток соціального харчування: централізоване виробництво з використанням нових технологій для забезпечення готовою продукцією робітників, дітей, школярів, студентів, людей похилого віку, причому відповідно до фізіологічних потреб кожної соціальної групи.
Під спеціалізацією виробництва розуміється зосередження діяльності підприємства на випуску і реалізації певного асортименту виробів або на виконанні певних стадій технологічного процесу.
Розрізняють два види спеціалізації – предметну і технологічну (стадійну).
Предметна спеціалізація підприємств розвивається в таких напрямах:
Технологічна спеціалізація полягає в розділенні процесу виробництва продукції на дві стадії: механічна обробка сировини і приготування напівфабрикатів на підприємствах заготівельних і промислових та виготовлення готової продукції на доготівельних підприємствах. Технологічна спеціалізація тісно пов’язана з концентрацією виробництва.
Кооперація – форма виробничих зв’язків між підприємствами, які спільно виготовляють певну продукцію.
Кооперація може бути внутрішньогалузевою, наприклад, між заготівельними і доготівельними підприємствами. Прикладом такої кооперації можуть бути комбінати харчування, фірми шкільного і студентського харчування.
Міжгалузева кооперація – це кооперація між підприємствами різних галузей, наприклад, між підприємствами ресторанного господарства і м’ясокомбінатами, молочними комбінатами, птахофабриками та іншими промисловими підприємствами, які поставляють на підприємства харчування напівфабрикати; створення комплексних фірм.
Основні напрями науково-технічного прогресу в ресторанному господарстві
Перший напрям – механізація процесів, застосування сучасного устаткування (механічного, теплового, холодильного). За централізованого виробництва напівфабрикатів і кулінарних виробів необхідне впровадження механізмів і машин високої продуктивності, автоматизації виробництва; впровадження потокових механізованих ліній для обробки овочів, приготування м’ясних і рибних напівфабрикатів. Одночасно необхідно механізувати і малі підприємства, де частка ручної праці дуже велика. Зараз випускається багато видів устаткування невеликої продуктивності – настільне механічне устаткування, малогабаритне теплове устаткування.
Другим важливим напрямом є розробка прогресивної технології виробництва продукції ресторанного господарства на базі нової техніки. Необхідно розробляти та освоювати виробництво різних найменувань напівфабрикатів і виробів з картоплі і овочів, м’яса, риби, круп і сиру. Для обслуговування споживачів у великих робітничих, шкільних, студентських їдальнях бажано ширше застосовувати конвеєри комплектації і відпуску скомплектованих обідів.
Третій напрям передбачає значне збільшення виробництва найважливіших видів контрольно-касових машин і вагів.
Четвертий напрям – механізація трудомістких робіт, виконуваних кухонними працівниками, складальниками посуду, прибиральниками виробничих і торгових приміщень. На великих підприємствах може бути застосований весь комплекс засобів механізації, зокрема механізовані мийні відділення, транспортери для збору і доставки посуду із залу в мийні відділення; на середніх та малих підприємствах – машини для миття столового і кухонного посуду, приладів.
П’ятий напрям – впровадження наукової організації праці, тобто науково обґрунтованих змін в організацію виробництва, норм праці, вивчення і застосування передового досвіду.
Шостий напрям пов’язаний з обробкою різних видів інформації. Так, наявність множинних господарських зв’язків усередині галузі, а також з постачальниками сировини і товарів, транспортними та іншими організаціями ускладнює управління і вимагає застосування електронно-обчислювальної техніки, комп’ютеризації, автоматизованих систем управління.
Мета вивчення дисципліни полягає:
Завданням вивчення дисципліни «Організація виробництва в закладах ресторанного господарства» є теоретична та практична підготовка фахівців з таких питань:
Предметом вивчення дисципліни «Організація виробництва в закладах ресторанного господарства» є: