У зв’язку з цим мають місце такі вимоги:
– у безпосередній близькості не повинно бути ніяких споруд, які обмежують «поле зору» антени приймача;
– сигнали супутника не повинні проходити на антену через крони дерев, особливо за наявності листяного покриву.
Для виключення приймання антеною відбитих від сторонніх об’єктів коливань супутника вимагається також, щоб поблизу встановленої антени на висоті, більшій від висоти екрана, не було металевих та інших об’єктів.
Крім цього, слід пам’ятати, що пункти, на яких працюватимуть приймачі, не можуть знаходитись ближче, ніж 500 м від потужних наземних джерел радіохвиль, таких як телевізійні антени, радіолокатори та ін.
Велике значення під час створення мереж з допомогою приймачів глобальної супутникової системи має рекогностування, за якого перевіряють можливість дотримання перерахованих вище вимог, уточнюють можливості зв’язку з супутниками на пунктах, ведуть пошук і обстеження вихідних пунктів.
Крім того, рекогностування повинно давати точну інформацію про мережу автодоріг на об’єкті, час переїздів між пунктами, про під’їзди до пунктів. Цю інформацію використовують під час розробки детального плану на кожний робочий день.
Коли місця розміщення пунктів остаточно встановлені, приступають до їх закріплення.
Під час створення геодезичних мереж потрібно проєктувати орієнтирні пункти. Вони мають бути віддаленими від пункту мережі не менше, як на 100 м, тоді їх положення буде визначене з точністю не меншою, як 1:20000. Ці пункти включаються в спостереження, як і всі інші.
Для нормальної організації проведення спостережень, особливо під час створення мереж першого та нижчих класів, оператори кожної станції повинні мати в своєму розпорядженні автомашину. Інакше переходи з пункту на пункт будуть займати набагато більше часу, ніж самі спостереження і продуктивність праці буде низькою. Для забезпечення одночасності вмикання та вимикання приймачів на всіх пунктах між операторами приймачів повинен бути налагоджений радіотелефонний зв’язок. За великих об’ємів вимірювань, коли за один день в приймачі нагромаджується багато інформації, її потрібно переписувати в комп’ютер. Для цього бригада повинна забезпечуватись польовим комп’ютером (note book).
Для забезпечення високоточних вимірювань біля приймачів рекомендують проводити метеорологічні спостереження. Для цього біля кожного приймача встановлюють психрометр та барометр.
До кожного приймача потрібно мати штатив, лотапарат для точного центрування антени над геодезичним пунктом і лінійку для визначення висоти антени. Останню можна придбати разом з приймачем.
Під час виконання високоточних робіт можна попередньо вивчити якість геометричного розміщення супутників та їх кількість на час проєктованих спостережень, тобто вивчити дані про прогноз значень PDOP та інших показників. Цю інформацію отримують з допомогою відповідної програми, увівши в комп’ютер визначені на карті або іншим шляхом наближені координати пунктів, на яких планується виконувати спостереження, та день і час спостережень.
Далі проєктують маршрут переміщення кожного приймача, послідовність пунктів, на яких він буде встановлений, та кількість сесій на кожному пункті. Крім цього, визначають початок кожної сесії, тобто задають час ввімкнення та вимкнення приймачів на пунктах.
Для проведення спостережень антени встановлюють на пунктах, нівелюють їх і центрують. В пам’ять приймачів вводять параметри сесії, а саме – мінімальну висоту супутників над горизонтом та інтервал часу між прийманням сигналів супутників. В домовлений час одночасно вмикають всі приймачі. Тривалість одночасної роботи приймачів на пунктах, тобто тривалість сесії, встановлюється проєктом. Після закінчення сесії приймачі вимикають. Ті, які потрібно, перевозять на наступні пункти.
Одночасна робота двох приймачів дає можливість визначити вектор, що з’єднує пункти, на який встановлені антени приймачів. Якщо одним кінцем вектора є вихідний пункт, то координати другого кінця вектора можна визначити за результатами спостережень і він стане вихідним для наступних спостережень. Далі приймач, який був на вихідному пункті, перенесемо на наступний пункт визначення і проводимо спостереження. Вони дадуть можливість визначити координати і цього пункту. Якщо на цьому спостереження закінчити, то отримані значення координат пунктів не контролюються. Тому потрібно проводити надлишкові спостереження, наприклад, замкнути трикутник. Надлишкові вектори дадуть можливість проконтролювати отримані результати і провести врівноваження. Вимірюючи поодинокі вектори між пунктами визначення, потрібно створювати замкнені полігони, в яких має бути не більше, як по 8 сторін. Тоді в кожному полігоні можна визначити нев’язку, яка буде характеризувати точність виміряних векторів.
Коли маємо три приймачі, то виконуючи ними одночасні спостереження, отримуємо два незалежні вектори, хоч може здаватись, що визначаються три, бо вектори між антенами приймачів створюють трикутник. Але третій вектор є залежним, бо отримані з попереднього опрацювання вектори «замикаються», тобто нев’язки в цьому полігоні із трьох векторів є рівними нулю.
За одночасної роботи чотирьох приймачів отримуємо тільки три незалежні вектори, хоч можна було б думати, що визначається їх шість.
Ці незалежні вектори повинні створювати полігони, про які йшла мова вище. Нагадаємо, що кількість незалежних векторів, які створюють полігон, не повинна перевищувати 8. При цьому проєкт спостережень бажано складати так, щоб появилися перерізи незалежних векторів. Це підвищує надійність мережі. Крім цього бажано отримувати вектори з двох і більше незалежних сесій.
Під час складання проєкту потрібно слідкувати за тим, щоб вихідні точки мали зв’язок, як правило, з трьома пунктами визначення. Зв’язок тільки з двома пунктами має з’являтись як виняток. Надійний зв’язок мережі з вихідними пунктами повинен встановлюватись щонайменше з двох сесій.