Електронний посібник
ОРГАНІЗАЦІЯ РОБІТ В САДОВО-ПАРКОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ
ВСТУП
В електронному посібнику висвітлено теоретичний матеріал дисципліни «Організація робіт в садово-парковому господарстві».
В першому розділі при вивчені дисципліни здобувачі освіти ознайомлюються з особливостями підготовки території під озеленення об’єкта, вивчають технологію посадкових робіт деревних і чагарникових порід та агротехніку влаштування елементів квіткового оформлення. Крім того слухачі даної дисципліни вивчають технологію влаштування популярних нині закордоном садів на дахах.
Другий розділ стосується будівельних робіт. В цій частині здобувач освіти ознайомлюється із основними будівельними матеріалами, які використовуються при будівництві основних площинних споруд. Також висвітлюється теоретичний матеріал щодо технології влаштування доріжок та майданчиків, інженерних споруд, водних пристроїв, системи освітлення, а також роз’яснюються особливості розпланування ділянки з використанням робочих креслень.
Третій розділ пов’язаний з доглядом за об’єктами зеленого будівництва. Висвітлюються питання, що пов’язані з доглядом за елементами зелених насаджень, площинними спорудами, природними та штучними водними пристроями, малими архітектурними формами. Крім того в цій частині читач ознайомлюється з питаннями охорони садово-паркових об’єктів, особливостями приймання – здачі обєктів зеленого будівництва в експлуатацію, проведення інвентаризації насаджень, а також їх ремонту та реконструкції.
РОЗДІЛ І
1. Підготовка території
1.1. Очищення території
Очищення території від сміття проводять для видалення із ґрунтового шару інертних та в’яжучих будівельних матеріалів, органічних решток рослин, стін та фундаментів колишніх будівель і споруд. Особливу увагу звертають на можливість використання відходів для засипання понижених місць території або в якості будівельних матеріалів дорожнього покриття (щебінь, крихта тощо). Шар землі над закопаним сміттям, камінням, кусками бетону та іншими предметами має бути товщиною не менше 0,5 м.
Під час розчищення ділянки необхідно видаляти пеньки, сухостійні дерева та кущі, а також ті екземпляри рослин, що втратили декоративний вигляд або ж несуть небезпеку відвідувачам (буреломні, вітровальні). Степінь засмічення ділянки визначається з умов (на 100 м2 площі): 0,5 м3 будівельного сміття – мала засміченість, 1 м3 – середня, 1,5 м3 – сильна. Все, що є не придатним для будівництва на ділянці, вивозять на міське сміттєзвалище.
1.2. Вертикальне планування
Вертикальне планування виконують залежно від конкретних умов згідно з проєктом.
Для виносу креслення картограми земляних робіт в натуру територію об’єкта або ж її окремі ділянки розбивають на сітку квадратів зі сторонами 5, 10 або 20 м. Граничні кути сітки квадратів прив’язують до постійних реперів – відміток на «червоній» лінії прилеглої території або ж кутів існуючих будівель чи споруд.
У кут кожного квадрата вбивають кілок, верхню частину якого затесують.
В цьому місці кілка роблять запис робочої відмітки, наприклад, +0,15 м – насип, -0,25 м – виїмка.
Перш за все засипають заглиблення і ями, що утворились під час розбирання підземних споруд, стін та фундаментів. Для цього використовують супіщані і суглинисті ґрунти, в яких частка дрібного будівельного сміття не має перевищувати 40–50 %. Органічне сміття і відходи хімічної промисловості не використовують з метою запобігання просідання та отруєння ґрунту.
На ділянках, де підсипають або знімають грунт, увесь гумусовий шар попередньо знімають і складають у бурти. Після закінчення робіт з вертикального планування рослинний грунт розсовують тракторами поверх земляної підошви шаром 15–20 см.
1.3. Збереження існуючих насаджень
В місцях вертикального планування слід встановлювати межі роботи механізмів, за якими технологічні операції необхідно проводити в особливому режимі, що дозволяє зберегти кореневу систему та цілісність стовбурів дерев.
Під час прокладання підземних комунікацій дерева, що ростуть близько біля траншей, повинні огороджуватись щитами із дощок висотою до 2,5 м і не засипатись ні в якому разі ґрунтом, цінні дерева повинні обноситись огорожею.
Для укріплення рослин з пошкодженим корінням проводять часткову обрізку гілок крони зі сторони пошкодження. Місця зрізів гілок замазують садовим варом або олійною фарбою. Лінії водогону та каналізації необхідно проєктувати з врахуванням зон, вільних від рослин, оскільки в процесі їх експлуатації можливе повторне пошкодження кореневих систем.
Високодекоративні, але старовікові дерева досить часто мають дупла та сухі гілки. Все сухе необхідно негайно видаляти, оскільки воно є носієм хвороб; дупла слід очищати від гнилі та цементувати або заповнювати спеціальними речовинами – типу поліуретан. Для деяких старих екземплярів декоративних рослин є потреба у встановленні спеціальних дерев’яних підпорок.
Досить часто виникає потреба в збереженні рослин, що зростають на території, де передбачається зміна рельєфу згідно з проєктом вертикального планування. За підвищення відмітки поверхні землі може виникнути (у випадку значного підвищенні рівня) низка негативних для рослин явищ – надлишок вологи в кореневій зоні, нестача кисню, загибель корисних мікроорганізмів, що призведе врешті решт до відмирання рослин. Для запобігання цього навколо окремих дерев або їх груп влаштовують спеціальні споруди – сухі колодязі. Сухі колодязі можуть бути відкритими або закритими. Глибина їх залежить від висоти насипу, а ширина визначається типом конструкції, однак відстань від стовбура дерева до стінки колодязя має бути не менше 0,5–0,6 м. На поверхні колодязя укладають пристовбурну решітку, а увесь його об’єм засипають щебенем фракцією 20–40 мм. Стінки колодязя викладають із природного каменю, цегли або бетонують. За пониження рівня ґрунту більш ніж на 10–15 см для збереження рослин влаштовують тераси або підпірні стінки.
На будівельних майданчиках кореневі системи рослин, розміщених близько від проїздів, стоянки машин і механізмів, досить часто потребують захисту від механічних пошкоджень. У цьому випадку рекомендується засипати ділянку шаром гравію товщиною 5-10 см, який перешкоджатиме ущільненню ґрунту та оголенню коріння.
1.4. Укріплення схилів і берегів водойм
До інженерних підготовчих робіт належать роботи щодо укріплення схилів та берегів водойми, а також створення водонепроникного замку на дні.
Якщо висота схилу берега до 10–12 м з крутизною не більше 30°, для його укріплення використовують трав’яний покрив, а також висаджують дерева і чагарники. На вищих і крутіших схилах зазвичай створюють тераси. Мінімальна ширина тераси має становити 2,5–3 м. Зовні тераси обрамлюють земляним валком, засівають травами та засаджують деревами і чагарниками.
Крутизна схилів для різних видів ґрунтів не повинна перевищувати такі співвідношення:
• супіщані і суглинисті –1:2-1:2,5;
• глинисті –1:1,5-1:2;
• кам’янисті –1:0,5.
Берегові схили, крім того, можуть укріплюватись також і нижче рівня води. Для цього використовують підпірні стінки, бетонні та дерев¢яні сваї тощо. Підводну частину невеликих водойм рекомендують укріплювати вербовим плетінням лози на жердках, які похило забивають в дно через кожні 0,5–1 м; інший варіант передбачає укладання каміння в поєднанні з хмизовими фашинами. Основою і в першому, і в другому способах слугує шар ущільненого щебеню. Підводну частину берегів великих водойм укріплюють за допомогою бетонних плит.
За необхідності, на водопроникних ґрунтах на дні водойми влаштовують так званий водонепроникний замок з глини.
1.5. Осушення території. Системи відводу води
Для об’єктів садово-паркового будівництва існують певні величини залягання грунтових вод, які характеризуються так званою нормою осушення території. Під нормою осушення території об’єкта розуміють найменшу відстань від горизонту ґрунтових вод до поверхні землі. Для деревних порід сприятливим рівнем залягання грунтових вод є глибина 1,5–2 м, в межах якої розміщується більшість фізіологічно активних коренів рослин. Злаки можуть зростати за глибини залягання грунтових вод близько 0,5 м.
Існує три системи організації відводу води з територій:
▪ відкрита система – мережа відкритих канав, кюветів, лотків, різних за шириною, глибиною закладання та протяжністю. Така система застосовується в лісопарках та великих за розмірами парках;
▪ закрита система – це система підземних трубопроводів, якими вода відводиться в міську водостічну мережу. Така система застосовується в скверах, бульварах та інших міських об’єктах СПБ;
▪ змішана система – поєднує дві попередні системи і застосовується в міських парках, де є чітко виражені зони.
Відкрита система.
Відкрита система складається з осушників, збирачів, магістральних каналів та водоприймача.
Осушник – основний елемент мережі, який охоплює всю територію, що підлягає меліорації. Осушувальні канави прокладаються по можливості під гострим кутом до лінії напряму схилу, що забезпечує найкращий відтік поверхневих і ґрунтових вод. Глибина закладання осушників коливається в межах 0,5–1,2 м. Ширина канави по дну становить 0,3–0,4 м. Відстань між осушниками коливається в межах 50–100 м. Повздовжній нахил дна осушників складає 0,003–0,01 (3–10 мм на м.пог.). Сполучення осушників зі збирачами проводять під кутом 60–900.
Збирачі і магістральні канали слугують переважно для переміщення води у водоприймачі – ставки, озера, річки. Розміщувати водовідвідні канали необхідно в найнижчих точках рельєфу.
Глибина водопровідних каналів визначається сполученням рівня води і дна менших каналів з більшими. Зазвичай збирачі глибші осушувачів на 0,1–0,2 м, а магістральні канали глибші збирачів на 0,2–0,3 м. Ширина збирачів і магістральних каналів по дну становить 0,4–0,6 м. Довжину збирачів приймають в межах 300–500 м.
Для забезпечення нормального відтоку води дну каналу надають повздовжній нахил в межах 0,003–0,005 (3-5 мм на м.пог.).
Сполучення збирачів з магістральними каналами проводять під кутом не більше 600, а магістрального каналу із водоприймачем – 45–600.
Закрита система.Основним способом осушення ділянок міського парку є закрита система труб або дрен, закладених в грунт на різній глибині. Глибина закладання дрен залежить від механічного складу грунту. Наприклад, на глинистих грунтах глибина траншей має становити 60–80 см, для суглинків глибину збільшують на 10–15 см, а піщані грунти потребують ще більшої глибини – до 1 м. За наявності деревних рослин глибина укладання дрен має бути в межах 1,2–1,4 м. Для відведення води від будівлі дренаж закладають на глибину нижче підошви фундамента на відстані 3 м від нього.
Щоб вся система працювала справно, дренажні труби необхідно укладати на глибину нижче рівня промерзання грунту в цій місцевості.
Відстань між боковими дренами на піщаних грунтах становить 15–20 м, на глинистих і суглинистих – 6–10 м. Довжина дрен може сягати до 200 м.
Обов’язково передбачається повздовжній нахил дрен згідно зі СНіП, який на глинистих грунтах становить 0,002, піщаних – 0,003, спрямований до штучного або природного водоприймача. Однак кращими вважаються нахили в межах 0,005–0,01.
Для влаштування дренажу застосовують інертні матеріали – гравій, щебінь, великозернистий пісок. За глибокого закладання дрен використовують також дренажні труби (керамічні, цементні, пластикові тощо). Використання пластикових неперфорованих труб передбачає висвердлювання в них отворів діаметром 8–12 мм в кількості 40–60 шт на метр пог. Діаметр дренажних труб залежить від повздовжнього нахилу дрен. За нахилу 0,005–0,01 діаметр труби має бути в межах 100–200 мм; за нахилу 0,003 – 200–300 мм.
Перед укладанням труб траншею вистилають геотекстилем, поверх якого насипають шар крупнозернистого щебеню. На щебінь укладають труби, перевіряють їхній нахил та засипають з боків і зверху щебенем дрібнішої фракції. Дренажний шар зверху закривають (загортають) геотекстилем для унеможливлення потрапляння туди землі. Решту траншеї дрени засипають родючим шаром ґрунту. Загальна товщина дренажу має становити приблизно 50–60 см. Можливий інший варіант засипки дрени трубчастого дренажу, коли на піщану подушку укладають трубу, а зверху і з боків її засипають кам’яним або цегляним щебенем.
Декор канав. Як тільки дренажна система зроблена, можна зайнятися процесом її декорування. Адже, погодьтеся, вид виритих ям посеред дачної ділянки мало кому сподобається. Їх можна вміло прикрити, використовуючи, наприклад, щебінь різних фракцій. На дно укладають більші камені, а зверху – дрібні. Зверху на щебінь можна красиво викласти фарбований в блакитний колір декоративний гравій або мармурову крихту. Тут все залежить від вашої фантазії. По краях цю композицію можна озеленити, посадивши багаторічні рослини. Така дренажна система буде не тільки корисною для дачної ділянки, але і стане його справжньою окрасою.
Для безпеки вириті траншеї по всьому периметру можна огородити декоративними решітками. Канави, засипані гравієм, будуть менше обвалюватися і прослужать довше.
З відкритих канав можна зробити імітацію струмка. Але така споруда вимагає більше догляду: його періодично потрібно буде очищати від сміття
1.6. Зливна каналізація
Дощова, або зливна, каналізація – це інженерна система, яка призначена для збору та відведення атмосферних опадів та інших стічних вод. Вона складається з дощеприймальних жолобів (дощеприймачів), дощеприймальних колодязів, труб, пісковловлювачів, оглядових колодязів. Влаштовується зливна каналізація на проїжджих частинах доріг, тротуарах, прибудинкових територіях, майданчиках тощо.
Працює зливна каналізація наступним чином: вода, що стікає вздовж жолобів (мінімальний нахил дна жолоба – 0,004), потрапляє в спеціальні дощеприймальні колодязі, які встановлюються в понижених місцях рельєфу у вхідній частині, на перехрестях алей і головних паркових доріг залежно від повздовжнього нахилу на відстані в середньому 50–150 м від місця розподілу води (так звана довжина вільного пробігу води). Такий тип колодязів виготовляється із залізобетону, чугуну та пластику. Зверху вони закриваються металевою решіткою.
Вода, яка потрапляє в дощеприймальні колодязі по мережі трубопроводів діаметром 150–250 мм, що мають повздовжній нахил в межах 0,005–0,008, відводиться через збірний та оглядовий колодязі в зливний колектор.
Якщо такий колектор не передбачений в міській системі, тоді стічні води відводяться в збірний колодязь, а звідти насосом відкачуються за межі ділянки. Насос монтується на висоті 60–80 см вище дна, що забезпечує осідання сміття та піску на дні колодязя.
Вздовж всієї мережі зливної каналізації (особливо в місцях розгалуження системи, зміни діаметру труб) встановлюються оглядові колодязі через кожні 35–50 м. Вони використовуються для прочищення засмічення зливної мережі та колектора в цілому. Такі колодязі повинні бути закриті зверху кришкою без отворів.
1.7. Зрошування території та встановлення водогону
В районах із засушливим кліматом влаштовують систему зрошування. Вона може бути як відкритою, так і закритою. Відкрита система складається із зрошувальних каналів, а закрита – із зрошувальних дрен під поверхнею ґрунту. Остання подібна до осушувальних систем, лише з тією різницею, що в неї повздовжній нахил створюється у зворотному напрямку.
Водопровід на території садово-паркового будівництва може бути двох типів: господарський (цілорічної дії) і поливний (сезонної дії). Обидва типи часто суміщають.
Глибина залягання труб господарського водогону має становити на 0,2–0,3 м нижче горизонту промерзання ґрунту.
Магістральна труба поливного водогону закладається в землі на глибині 30–50 см або ж на її поверхні. Трубам надається повздовжній нахил 0,002–0,003 в бік магістральної поливної мережі, щоб забезпечити спуск води із системи на зимовий період.
Для ефективного використання водопроводу необхідно забезпечити вивід на поверхню території достатньої кількості поливних кранів, які слід влаштовувати біля бровок доріг та майданчиків у спеціальних колодязях. Радіус дії виводів має бути не більше 50 м.
В деяких випадках на територіях спортивних комплексів встановлюються пожежні колодязі з гідрантами через кожні 70–100 м, а також поливно-спускові колодязі з поливними кранами через 40–50 м для поливу майданчиків та доріг.
Практична робота 1
Питання для самоконтролю
1. З яких елементів складається відкрита осушувальна система?
2. Що таке закрита дренажна система і який принцип її дії?
3. З яких елементів складається зливна каналізація та який принцип її дії?