Електронний посібник
ОРГАНІЗАЦІЯ РОБІТ В САДОВО-ПАРКОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ
РОЗДІЛ ІІІ
18. Догляд за деревами і чагарниками
18.1. Підживлення дерев і кущів. Внесення мінеральних та органічних добрив. Позакореневе підживлення рослин.
18.2. Полив, рихлення грунту, утеплення кореневої системи, утеплення рослин, дощування крон рослин.
18.3. Лікування деревних рослин і захист їх від шкідників і хвороб.
18.4. Обрізування дерев.
18.5. Обрізування чагарників.
18.6. Обрізування живоплотів.
18.7. Обрізування троянд.
18.1. Підживлення дерев і кущів. Внесення мінеральних та органічних добрив. Позакореневе підживлення рослин
Живлення рослин – це важлива складова обміну речовин в рослинному організмі.
Режим живлення рослин регулюється шляхом внесення органічних і мінеральних добрив у грунт. До найважливіших елементів живлення відносять азот, фосфор і калій.
В зв’язку з періодичним ростом кореневих систем мінеральні добрива доцільно вносити в період максимального росту всисних корінців. Перший раз це необхідно робити в період розкриття бруньок і вегетативного росту пагонів, другий – восени, в період листопаду, з кінця серпня до другої декади жовтня.
Мінеральні добрива
Мінеральні добрива вносять у грунт у вагових одиницях з розрахунку на 1 м2 площі живлення. Для дерев, що ростуть на тротуарах в лунках, площа живлення приймається розміром 2 м2, для дерев на смугах газону та бульварах – 3–4 м2.
Норми внесення мінеральних добрив визначають родючістю існуючих грунтів та їх типом.
Важкі глинисті ґрунти з великим вмістом органіки порівняно з бідними на гумус супіщаними і піщаними грунтами краще утримують поживні речовини, оскільки відіграють роль резервуара катіонів для рослин. У різних точках їхньої кристалічної решітки є надлишок від’ємного заряду, де катіони досить добре утримуються, не зважаючи на вимивання їх водою, яка профільтровується через грунт. Аніони вимиваються із грунту швидше, ніж катіони, оскільки вони не прикріплюються до глинистих частинок. Виключенням є фосфор, який стійкий до вимивання через те, що утворює нерозчинні сполуки і вибірково поглинається або утримується сполуками, що містять залізо, алюміній та кальцій. Тому на піщаних ґрунтах норми внесення азоту і калію необхідно збільшити на 10–15%, а фосфору – зменшити; на тяжких ґрунтах слід зменшити норми фосфорних і калійних добрив на 20–25%. На важких глинистих і суглинистих ґрунтах, за недостатньої кількості опадів, вимивання азоту за межі коренезаселяючого шару ґрунту не спостерігається. Він може переміщуватись у глибші шари, але не безповоротно. Із висхідними водами нітратний азот піднімається у верхній шар ґрунту і використовується рослинами.
Необхідно пам’ятати, що на кислих ґрунтах (без вапнування) норму добрив необхідно збільшувати, а на лужних – зменшувати на 15–20%. Кислі грунти мають несприятливі біологічні, фізичні та хімічні властивості. Колоїдна частина кислих грунтів бідна кальцієм та іншими основами (складні речовини, що утворені катіоном металу (або катіоном NH4+) та однією або декількома гідроксильними групами OH– (наприклад, NH4OH = NH4+ + OH–). Внаслідок витіснення кальцію іонами водню, який надходить з грунтового перегною, колоїдні частинки поступово руйнуються. Цим пояснюється малий вміст в кислих грунтах колоїдної фракції, тому вони мають погану структуру, низьку ємність поглинання та слабку буферність. Крім того, на кислих грунтах затримується поглинання катіонів внаслідок конкуренції їх з іонами водню, які мають такий самий заряд (+). Разом з тим підкислення покращує доступність іонів фосфорної кислоти, і навпаки, підлуговування розчину знижує надходження фосфору завдяки переходу одновалентного іона Н2РО4– у двовалентний Н2РО42- і тривалентний Н2РО43-, які є менш доступними для рослин. Негативна дія підвищеної кислотності також значною мірою пов’язана зі збільшенням рухливості алюмінію та марганцю в грунті.
Під час зрошування норми внесення добрив збільшують на 25–30%, за нестачі вологи норми добрив зменшують.
При задернінні лунки необхідно збільшити дозу азотних добрив, враховуючи споживання їх травами та послаблення дерниною процесів амоніфікації та нітрифікації. Потреба рослин в мінеральному живленні збільшується також і на дуже ущільнених ґрунтах.
Азотні добрива застосовуються щорічно навесні, перед початком вегетації і на початку літа. Калійні добрива вносять в грунт переважно восени. Фосфорні добрива в зв’язку з тим, що вони погано розчиняються у воді і майже не вимиваються з грунту, вносять один раз на 2–3 роки.
В якості азотних мінеральних добрив найчастіше використовують селітру та карбамід. Карбамід (сечовина) є досить ефективним добривом на всіх типах ґрунтів незалежно від того кислі вони чи легкі. Азот цього добрива знаходиться в амідній формі (NH2), а тому для засвоєння рослинами він спочатку повинен перейти до аміачної форми, а пізніше до нітратної. Це повільнодіюча форма азоту, яка не вимивається вглиб ґрунту. Що вища температура, то швидше працює амідна форма азоту, тому для ранньовесняного підживлення карбамід є малоефективним.
Досить ефективно карбамід (5%) використовується для позакореневого підживлення рослин, оскільки не викликає опіків листя на відміну від аміачної селітри.
Аміачна селітра підкислює ґрунт, тому вона досить добре підходить для лужних ґрунтів. Це добриво складається з аміачного і нітратного азоту. При використанні аміачної селітри амонійний азот, який входить до її складу, тимчасово поглинається ґрунтом і добре засвоюється рослинами навіть за низьких температур. Нітратний азот не затримується ґрунтом, а тому знаходиться в рухливому стані: легко вимивається опадами (3 мм опадів вимивають нітрати на 1 см вглиб) і швидко засвоюється рослинами. В зв’язку з цим аміачну селітру необхідно використовувати в період активного росту рослин, особливо в районах, де існує велика вірогідність частих та сильних опадів.
Добрива, які вносяться, повинні бути збалансовані за складом, оскільки що більше в ґрунті міститься азоту, то більше має бути фосфору і калію, інакше вони стануть недоступними для рослин.
Добрі результати дає внесення добрив невеликими порціями із більшою кратністю разів. У цьому випадку під час першого внесення добрив (початок травня) вносять вносять 2/3 норми азоту для дерев і 1/2 норми – для кущів; вдруге (червень) – 1/3 норми азоту для дерев, 1/2 норми азоту – для кущів і по 1/2 норм фосфорних і калійних добрив. Третє підживлення проводиться восени (кінець серпня – вересень) внесенням 1/2 норм фосфорних і калійних добрив.
Таблиця 1
Норми мінеральних добрив, грамів діючої речовини/м2
Таблиця 2
Вміст поживних речовин в деяких мінеральних добривах
Добрива можна вносити шляхом поверхневого розкидання або ж локальним способом у свердловини глибиною 25–35 см, діаметром 4–5 см (в кількості 3–5 шт./м2).
Сухе підживлення необхідно проводити після дощу або поливу шляхом розкидання суміші мінеральних добрив навколо рослин з відступом від стовбура для молодих дерев на 0,3–0,5 м, для дорослих – 0,5–1 м, для чагарників – 0,3 м від кореневої шийки. Після сухого підживлення необхідно рясно полити рослини.
Рідке підживлення проводять з розрахунку 30–50 л/л/м2 пристовбурної лунки в містах лісової зони і 50–70 л/м2 – у степовій. Для чагарників рекомендується норма 10–15 л/м2 поливної площі. При цьому концентрація розчину азотних і калійних добрив не повинна перевищувати 0,2% (2 г солей на 1 л води), фосфорних – 1% (10 г солей на 1 л води).
Органічні добрива
Внесення лише мінеральних добрив не відновлює родючість грунту. В зв’язку з цим 1 раз на 3–4 роки доцільно вносити під дерева органічні добрива – перегній, компост із опалого листя тощо. Норма внесення органічних добрив (пергною, компосту) становить 10 кг/м2 пристовбурного круга – на бідних насипних грунтах, 5–6 кг/м2 – на дерново-підзолистих супіщаних та 4–5 кг/м2 – на суглинистих грунтах.
Органічні добрива рівномірно розподіляють у межах пристовбурного круга, розмір якого рівний діаметру проєкції крони або ж більший за неї в 1,5 рази, відступаючи на деяку відстань від кореневої шийки дерева або куща. Після цього землю разом із добривами перекопують
Одним із ефективних способів підживлення органічними добривами є використання їх в рідкому вигляді. При внесенні органічних добрив у рідкому необхідно коров’ячий гній та гнойову жижу розвести з водою у співвідношенні 1:5, а пташиний послід 1:15–1:20 (0,5–0,7 кг посліду на 10 л води). Норма внесення таких розчинів становить 20–25 л/м2 пристовбурної лунки під дерева і 15–20 л/м2 – під чагарники.
Досить часто органічні матеріали використовують в якості мульчі, яка зменшує випаровування вологи, запобігає забур’яненню, усуває добові коливання температури грунту та утворення ґрунтової кірки після поливу. Товщина шару мульчі має становити не менше 5–7 см. Мульчування рекомендується проводити весною або на початку літа, після прогрівання грунту та встановлення його нормального режиму вологи.
Позакореневе підживлення рослин передбачає обприскування надземної маси (листя) дерев і кущів розчином мінеральних добрив. За такого способу підживлення значно пришвидшується процес поглинання мінеральних речовин, оскільки добрива минають кореневу та провідну системи рослин.
Позакореневе підживлення необхідно проводити макро- та мікродобривами, сумісне використання яких є найефективнішим. В якості макродобрив використовують водні розчини карбаміду – 30 г, суперфосфату – 30 г, хлориду калію – 60 г (за препаратом) на 10 л води.
В якості макродобрив використовують водні розчини карбаміду – 30 г, суперфосфату – 30 г, хлориду калію – 60 г (за препаратом) на 10 л води. В якості мікродобрив найчастіше використовують борну кислоту (17 % бору) та молібдат амонію (50 % молібдену), які є каталізаторами процесів синтезу хлорофілу. Для цього рекомендується застосовувати мікродобрива в таких концентраціях (з розрахунку на 10 л води): бор – 1,5 г (0,015 %), молібден – 6 г (0,06 %) за препаратом.
Позакореневе підживлення проводять щорічно, двічі за сезон: в період інтенсивного росту пагонів і формування нових листків (хвої) та у фазу закладання верхівкової бруньки.
З метою отримання максимального ефекту від позакореневого підживлення, цю операцію необхідно проводити після попереднього обмивання крон рослин (у разі сильного забрудення необхідно використовувати спеціальні мийні засоби).
18.2. Полив, рихлення грунту, утеплення кореневої системи, утеплення рослин, дощування крон рослин
Полив. Для нормального росту, розвитку та рясного цвітіння більшість декоративних рослин потребує достатньої вологості грунту (60–80%) впродовж всього періоду вегетації. Недостатня кількість вологи робить недоступними для споживання рослин елементи мінерального живлення, послаблює їх ріст і розвиток, призводить до втрати декоративності та передчасної загибелі.
Норми та кратність поливу залежать від кліматичних та погодних умов, механічного складу ґрунту і його вологості, ступеню вологолюбивості та посухостійкості порід, віку дерев.
Наприклад, піщані і супіщані ґрунти здатні утримувати в собі невелику кількість води, в той час як глинисті та суглинисті поглинають й утримують вологу в значних обсягах. Тому норма поливу рослин на піщаних і супіщаних ґрунтах повинна бути нижчою, а кратність – вищою, ніж на глинистих і суглинистих.
На піщаних та супіщаних ґрунтах лісової зони норма одноразового поливу дерев становить л/м2, а на тяжких глинистих – 50 л/м2. Чагарники рекомендується поливати з розрахунку 20–25 л/м2.
Частіше треба поливати дерева в першій половині вегетаційного періоду (травень – червень), який є періодом їхнього інтенсивного росту. Крім того, кратність залежить і від віку рослин: старі дерева є стійкішими до нестачі вологи, ніж молоді.
У випадку засушливої погоди восени, у другій половині жовтня, за два тижні до настання від’ємних температур, необхідно провести вологозарядний полив.
Рихлення грунту. Досить важливе значення в підвищенні життєздатності декоративних рослин відводиться рихленню ущільненого верхнього шару грунту в ризосферній зоні. Враховуючи досить неглибоке залягання кореневих систем більшості дерев та чагарників, глибина рихлення не повинна перевищувати 5–10 см – для дерев і 3–5 см – для чагарників. Цієї глибини цілком достатньо для того, щоб ліквідувати негативний вплив ущільненого грунту і видалити кореневища бур’янів.
Утеплення кореневої системи. В перший рік посадки, особливо восени, коріння рослин необхідно утеплювати для запобігання пошкодження його морозом. В якості матеріалів для утеплення можуть використовуватись гній, перегній, торф, опале листя, тирса тощо. Гній і торф насипають шаром 15 см, листя – 20–25 см, присипаючи його зверху землею. Радіус площі, яка утеплюється, має на 20–30 см перевищувати радіус кореневої системи. Утеплення проводять після перших заморозків.
Утеплення рослин. Утеплення на зиму потребують зазвичай теплолюбиві екзоти. До них відносять чайно-гібридні, гібридно-поліантові та інші культурні троянди, ніжні сорти махрових жасминів, деякі види гортензій тощо. Утеплюють одночасно надземну частину і кореневу систему.
З утепленням кущів не слід поспішати. Раннє укриття рослин восени в сиру погоду може призвести до загибелі рослин: вони не вимерзнуть, а навпаки – спріють. Тому укривати рослини необхідно за встановлення стійкої пониженої температури від -30 до -50 С. Перед укриттям рослин необхідно зрізати листя, що залишилось, нерозкриті бутони та зав’язі, нездерев’янілі пагони, хворі та всихаючі гілки тощо, а самі рослини і землю під ними слід обприскати 3% бордоською рідиною.
Укривати троянди краще в суху погоду. Якщо в цей період ідуть дощі, тоді краще зачекати доки грунт промерзне. Більшість садових троянд частково вкривають або огортають, деякі вкривають повністю; паркові троянди зимують без укриття. Це пов’язано з біологічними особливостями рослин, зокрема з розміщенням на пагонах генеративних бруньок. У поліантових, флорібунда і чайно-гібридних сортів генеративні (квіткові) бруньки розміщені вздовж всього скелетного пагона. У таких троянд практично із будь-якої бруньки, де б вона не знаходилася, розвиваються або потенційно можуть розвиватися пагони з квітами, тому кущі достатньо обкласти хвойною лапкою, а зверху землею, загальною висотою 35–40 см (так зване комбіноване укриття). Невкриті частини пагонів весною зрізають.
Плетисті і ремонтантні троянди необхідно вкривати повністю, оскільки генеративні бруньки в них знаходяться у верхній частині пагонів. Восени пагони плетистих троянд знімають з опор, скручують, укладають на хвойну лапку, якою ж зверху і вкривають, а з пониженням температури утеплюють сухим ґрунтом, листям, присипають снігом. Для утеплення крупноквіткових плетистих троянд (Поль Скарліт Клайме, Нью Даун, Фламментанць тощо) необхідно поверх хвойної лапки покласти дерев’яні щити або обгорнути кущі поліетиленовою плівкою з обов’язковим залишенням продухів.
У кущів троянд ремонтантної групи пагони збирають в пучки, укладають на горбок землі, пришпилюють до грунту і укривають так само, як і плетисті троянди.
В перший рік після посадки необхідно зберегти всю надземну масу молодих кущів незалежно від їх сорту та групи. Тому рекомендується молоді рослини вкривати повністю. Такий спосіб суцільного укриття називається повітряно-сухим способом. Суть його полягає в тому, що кущі укриваються повністю, безпосередньо під укривним матеріалом є повітряний простір, рослини захищені від надмірного перезволоження. Використання такого способу укриття дає можливість контролювати стан рослин в зимовий період, відкриваючи чи закриваючи продухи в утеплювальному укритті. Методика укриття наступна: над кущами троянд, обрізаними на висоті 40–60 см, встановлюють міцний каркас, на нього укладають утеплювальний матеріал (бумагу, поролон, мати), а зверху поліетиленову плівку.
Сорти, в яких у другу половину вегетаційного періоду утворюється багато жирових пагонів (Глорія Дей та ін.), краще зберігаються у повітряно-сухому укритті, оскільки їх пагони до настання морозів не встигають здерев’яніти, зимою підмерзають, а з настанням потепління покриваються пліснявою і загнивають. Гниль швидко поширюється, особливо в землі, і пошкоджує решту пагонів. Це особливо відчутно в роки, коли розкриття троянд проводиться із запізненням.
Однак цей спосіб має і недоліки. Троянди з підвищеною чутливістю до засухи, висаджені на підвищених ділянках рельєфу, при цьому способі укриття уже ранньою весною потребують рясного поливу.
Крім того, на кислих грунтах затримується поглинання катіонів внаслідок конкуренції їх з іонами водню, які мають такий самий заряд (+). Разом з тим підкислення покращує доступність іонів фосфорної кислоти, і навпаки, підлуговування розчину знижує надходження фосфору завдяки переходу одновалентного іона Н2РО4– у двовалентний Н2РО42- і тривалентний Н2РО43-, які є менш доступними для рослин. Негативна дія підвищеної кислотності також значною мірою пов’язана зі збільшенням рухливості алюмінію та марганцю в грунті.
Торфом на зиму, один раз на 3–4 роки, можна укривати мініатюрні троянди, поліантові, чайно-гібридні та флорібунда. Весною торф розкидають між кущами в якості органічного підживлення та мульчування. Щорічне внесення торфу не рекомендується, оскільки це призводить до підкислення грунту.
Крони штамбових троянд рекомендується вкривати повністю, незалежно від сорту та групи. Перед їх укриттям видаляють листя, що не опало, вирізають недозрілі та пошкоджені пагони. Штамб слід нагинати поступово в два–три підходи. Спочатку його нагинають та фіксують під кутом 40–500 на 3–4 дні. Потім нахиляють таким чином, щоб крона лягла на свіжонасипаний горбок землі, після чого вкривають її хвойною лапкою, а зверху землею або поліетиленовою плівкою, при використанні якої обов’язково влаштовують продухи. Взимку за необхідності укриття додатково прикидають снігом.
За трояндами необхідно спостерігати впродовж всієї зими. Якщо товстий шар снігу лягає на ще не промерзлу землю, рослини необхідно частково розкривати – влаштовувати продухи. Якщо морози сильні, а сніжний покрив тонкий або відсутній, необхідно додатково вкривати кущі снігом, листям або іншими матеріалами.
З настанням весни укриття знімають. Спочатку розкривають кущі частково, а з настанням стабільного потепління – повністю. Хвойну лапку рекомендується залишити на 8–10 днів навколо куща – вона добре захищає рослини від сонячних опіків та підсихання. Якщо штамбова троянда після підняття підсихає, її необхідно знову пригнути до землі і на 10–12 днів засипати вологим ґрунтом.
Молоді посадки необхідно вкривати останніми, а розкривати першими, оскільки вони особливо чутливі до дефіциту повітря.
Дощування крон рослин необхідно проводити в ранковий час (не пізніше 9-ї години) або ввечері (після 19-ї години) в міру їхнього забруднення пилом, але не рідше 4–5 разів за вегетаційний період – для листяних порід і 8–10 разів – для хвойних порід. Рекомендовано приблизні витрати води на освіжаючі поливи: для дерев у віці до 10 років – 15–20 л/дерево, 10–20 років – до 20–30 л/дерево, 20–30 років – 40–50 л/дерево, 30 років і більше – до 100 л/дерево. Для обмивання можна використовувати 0,1–0,2 % водний розчин мийних засобів (зеленого мила, ОП-7 та ін.).
18.3. Лікування деревних рослин і захист їх від шкідників і хвороб
У процесі життєдіяльності деревних рослин на їх стовбурах у результаті впливу несприятливих факторів середовища виникають різні пошкодження: порізи, тріщини, рани, дупла. Лікування порізів, тріщин та ран передбачає негайне видалення ножем пошкоджених та гнилих частин деревини з наступною дезінфекцією цього місця 5% розчином залізного або мідного купоросу. Після проведеної дезінфекції поверхню деревини покривають ізоляційною водо- і повітронепроникною маззю (сумішшю).
Таку суміш виготовляють із очищеної соснової або ялинової смоли (каніфоль) – 50%, бджолиного воску – 20%, пташиного жиру (свинячого тощо) – 15% і технічного спирту (скипидару) – 15%, для кольору можна додавати сажу або інший барвник. Готують мазь наступним чином. На слабкому вогні розігрівають до рідкого стану смолу (каніфоль), віск, жир, всипають сажу або інший барвник. Рідку масу знімають з вогню, охолоджують до 500 С і тонким струменем, розмішуючи рідину, вливають спирт (скипидар). Відразу ж доки маса не охолола, її розливають в скляні банки, закривають поліетиленовою плівкою або пергаментним папером і зав’язують шпагатом.
За відсутності спеціальної садової мазі використовують масляну фарбу на натуральній основі. Своєчасно проліковані свіжі рани швидко загоюються.
Дрібні дупла лікують як і глибокі рани: їх зачищають до здорової деревини, дезінфікують 5% розчином мідного купоросу, покривають тонким шаром садової мазі та залишають відкритими. Оброблена рана повільно загоюється.
Невеликі глибокі дупла після очищення від гнилі та дезінфекції заповнюють вологою сумішшю із цементу та піску у співвідношенні 1:3 або незатверділим складом асфальтобетону. Для того, щоб пломба міцно трималась в дуплі, його порожнині надають відповідну форму. Для цього використовують один із двох способів: або порожнину дупла роблять ширшою, ніж вхідний отвір, або ж в її краї та дно забивають цвяхи.
Очистити, продезінфікувати та запломбувати старі дупла з гниллю, що поширилась вздовж всього стовбура, на жаль, неможливо.
В таких випадках можна лише призупинити гниття шляхом маскування вхідного отвору. Для цього краї дупла очищають, а з його порожнини видаляють гниль до тієї межі, наскільки дозволяють умови. Утворену порожнину заповнюють дрібним цегляним чи кам’яним щебенем. В краї дупла забивають цвяхи, між якими натягують м’який дріт з різним переплетенням до утворення сітки. На сітку укладають цементний розчин, надаючи йому зовні форму стовбура. Після затвердіння цемент зафарбовують під колір кори.
Для боротьби зі шкідниками плодових дерев та декоративно-листяних кущів, рослини обприскують 5–7% розчином карбаміду за температури повітря не нижче +50 С. Це допомагає позбутися багатьох шкідників, які зимують під корою рослин.
18.4. Обрізування дерев
Обрізування дерев – це вкорочення або прорідження тих чи інших частин рослин з метою стимулювання їх росту, цвітіння та плодоношення.
Розрізняють такі види обрізування: формувальне, санітарне і омолоджувальне.
Формувальне обрізування використовують з метою збереження природної або штучно наданої геометричної форми крони рослин. Розрізняють слабке, помірне та сильне обрізування, ступінь якого залежить від виду дерев, їх віку та стану крони.
В молодому віці у багатьох видів дерев (липа, тополя, клени ясенелистий і гостролистий тощо) на верхній частині пагонів закладаються слабкі бруньки, з яких весною розвиваються тонкі пагони. Сильніші ж пагони розвиваються з бруньок середньої частини крони. Усунення верхніх слабких частин пагонів покращує загальний ріст та розвиток крони. Тому в молодому віці необхідно проводити лише слабке обрізування, або так зване «прищіпування пагонів» (не більше 20–25% річного приросту, тобто на 1–3 бруньки), яке стимулює утворення генеративних (квіткових) бруньок, збільшує густоту крони в молодих дерев, зберігає їх невеликі розміри та підтримує задану форму крони.
З часом ріст пагонів у середній частині крони поступово слабшає, загущування крони припиняється, а сильніші ростові бруньки з’являються в базальній частині пагона (ближче до основи гілки). В такому випадку використовують так зване помірне обрізування, яке ще називають «вкорочуванням пагонів» (до 50% довжини річних приростів). Внаслідок такого обрізування збільшується приріст пагонів у довжину, забезпечується рівномірний розвиток крони (крона стає густішою), крупнішим стає листя. Обрізка пагонів на внутрішні або зовнішні бруньки сприяє розвитку компактної або розкидистої крони у дерев і дає змогу викликати ріст пагонів у потрібному напрямку.
Сильне обрізування (до 75% довжини річного приросту) необхідно застосовувати лише для швидкорослих порід (клена ясенелистого, верб, тополь тощо), в яких без обрізування або ж у випадку застосування щодо них помірного обрізування швидко рідшає крона та відмирають нижні сучки. За сильного обрізування спостерігається активний ріст пагонів на периферії крони та збільшення розмірів листя.
Формувальне обрізування рекомендують здійснювати ранньою весною, до початку вегетації (кінець лютого–квітень), оскільки в цей період рослини мають багато вологи, що сприяє швидкому заростанню зрізів. У разі зимового (грудень-лютий) та осіннього (жовтень-листопад) обрізування дерев відкрита деревина пошкоджується заморозками та морозом, а також можуть обезводнюватись бруньки, розташовані поблизу зрізів, та відмирати частини крони рослин.
Санітарне обрізування полягає в усуненні з крони хворих, сухих та надломлених гілок, порослевих і жирових пагонів, а також гілок, які ростуть всередину крони та зближені з іншими (причому з двох зближених гілок зрізують слабшу), що сприяє рівномірному проникненню світла в крону рослини та кращому її провітрюванню.
Санітарне обрізування проводять впродовж всього вегетаційного періоду. Гілки обрізують біля самої основи, а пагони – над брунькою, намагаючись не зачепити і не пошкодити її.
Великі гілки рекомендують відпилювати в три прийоми: перший пропил роблять знизу на глибину декількох сантиметрів неподалік від стовбура; другий пропил робиться зверху, вище першого приблизно на 2–5 см, і лише потім відпилюють решту частину гілки, роблячи зріз «на кільце».
Техніка зрізу на кільце передбачає обрізування гілки вздовж верхньої частини так званого напливу кільцеподібної форми, який містить в собі клітини, здатні до швидкого розмноження. Завдяки цим клітинам рани від пилки швидше заростають деревиною.
Місце зрізу обробляють садовою маззю, варом або ж олійною фарбою на натуральній основі, що захищає рослину від попадання спор дереворуйнівних грибів і сприяє швидшому заростанню рани. Бокові пеньки, які залишаються після обрізування, сприяють утворенню дупел.
Омолоджувальне обрізування використовують у випадку, коли дерево практично перестало давати річні прирости або ж почало суховершинити та обростати так званими «вовчками». При такому обрізуванні сильно вкорочують старі гілки, на 1/2 – 3/4 загальної їх довжини, залишаючи, якщо це можливо, одну–дві гілки другого порядку.
Влітку внаслідок проведення цієї операції на вкорочених гілках та на стовбурі завдяки пробудженню сплячих бруньок з’являється рясна поросль, яку рекомендується злегка прорідити. Омолодженню добре піддаються переважно липа, тополя, верба, з хвойних порід – ялина колюча (ф. голуба), модрина.
Омолодження проводять впродовж 2–3 років, починаючи обрізування з вершини та великих скелетних гілок. Найкращим періодом проведення омолодження є рання весна, до початку сокоруху і розпускання листя. Виключенням є береза та клен гостролистий, в яких сокорух розпочинається задовго до розпускання листя, тому їх слід омолоджувати восени.
Сильне одноразове обрізування найкраще витримує тополя, його можна проводити в кінці зими або на початку літа. Пізнє осіннє обрізування може призвести до появи тріщин, спровокованих сокорухом раптових зимових потеплінь та обледенінням. Обрізують в тополі стовбур та нижні гілки на відстані 15–20 см від розвилки. Через один–два роки крону проріджують, а через три–чотири роки обрізування повторюють, якщо цю операцію проводять для попередження рознесення тополевого пуху.
Доводиться досить часто здійснювати омолодження дерев шляхом спилювання їх стовбурів (особливо тополі, осики, граба, клена ясенелистого, верби білої тощо) до самого пня (так звана посадка «на пень»). Ця операція спричиняє швидкий і рясний ріст кореневої порослі, з якої можна формувати одно- або багатостовбурне дерево.
Поряд з омолодженням крони досить часто проводять омолодження кореневої системи. Слід зауважити, що обрізування коріння добре переносять практично всі дерева. Коріння обрізають поступово, підрізаючи щороку 1/3–1/2 кореневої системи. Цю операцію, як правило, суміщають з обрізуванням крони. Для цього навколо дерева викопують траншею завширшки 30–40 см, глибиною 40–60 см. Внутрішній бік траншеї має бути віддаленим від стовбура дерева на відстань, яка дорівнює 10-кратному його діаметру. Після акуратного обрізування коріння в траншею засипають родючий грунт і поливають рослину.
18.5. Обрізування чагарників
Формувальне обрізування – це підстригання кущів з метою отримання у них добре розвиненої, з великою кількістю пагонів, архітектурної форми крони. Формування кущів необхідно розпочинати з першого року посадки, водночас узгоджуючи період обрізування з їх біологією росту та розвитку.
Декоративно-листяні кущі (породи зі строкатим, пурпурним, жовтим, червоним та ін. кольорами листя) обрізують ранньою весною. Якщо рослина молода, тоді використовують сильне вкорочування минулорічних пагонів на 2/3 – 3/4 їх довжини, оскільки молоді пагони мають інтенсивніше забарвлення листя чи кори, ніж дво- та трирічні. Всі слабкі пагони в нижній частині куща видаляють, а пагони, старші 3-х років, рекомендується омолоджувати – саджати «на пень».
Кущі, які цвітуть навесні або на початку літа, закладають квіткові бруньки, починаючи з другої половини літа до осені, на пагонах минулого року (бузок звичайний, чубушник, акація жовта, дейція, вейгела, форзиція, керія японська, магонія, глоди, мигдаль трилопатевий, жимолость, смородина, аґрус, троянда зморшкувата, спіреї середня, городчата і Вангутта, калина та ін.), тому такі кущі необхідно обрізати відразу ж після цвітіння, вкорочуючи відцвівші пагони на 1/2 їхньої довжини. Однак в цій групі існують винятки, зокрема такі породи, як рододендрони і магнолії не формуються вкорочуванням пагонів, тобто вони самостійно формують свою крону.
Кущі, які цвітуть в середині або у другій половині літа, закладають квіткові бруньки на молодих пагонах, що виростають впродовж першої половини літа (гортензія деревоподібна, перстач, спіреї японська, Дугласа, верболиста, Мензіса та Бумальда, міхуроплідник тощо). Такі кущі можна обрізати пізно восени або ж весною, до початку сокоруху. Глибина обрізки в перший рік має становити 1/2 – 1/3 довжини приросту минулого року, в подальшому вона може бути збільшена до 2/3 довжини пагона.
Омолоджувальне обрізування проводиться з метою недопущення старіння кущів, а також забезпечення на тривалий період молодого здорового вигляду рослин. Показником потреби в застосуванні цього виду обрізки декоративних кущів є зменшення приросту пагонів та зниження інтенсивності цвітіння (плодоношення). Повний цикл розвитку стебла включає в себе такі фази: поступальний ріст пагона, його галуження, старіння та утворення на ньому молодої порослі. Увесь період розвитку стебла ділиться на два цикли: основний, який триває від проростання бруньки до повного розвитку, цвітіння та формування крони, і відновлювальний – від моменту появи стеблової порослі до повного відмирання гілок.
Тривалість основного циклу розвитку кущів може слугувати критерієм для встановлення міри, способів та кратності обрізування, в зв’язку з чим кущі можна поділити на п’ять груп.
I. Кущі, в яких основні пагони виростають впродовж одного вегетаційного періоду, а на наступний рік у них розвиваються тільки бокові квітконосні пагони, які мають два–три порядки галуження – спіреї, горобиннолистник, бузина, лапчатка, форзиція, міхуроплідник, вейгела, дейція. В зв’язку з відсутністю росту на вершині пагона, крона рано старіє і з 3–6 років починає відмирати. Тривалість життя стовбурів становить 6–12 років.
Кущі, які цвітуть навесні або на початку літа, закладають квіткові бруньки, починаючи з другої половини літа до осені, на пагонах минулого року (бузок звичайни
II. Кущі, в яких поступальний ріст осьових пагонів триває один або декілька років, – жимолость, чубушник. Зазвичай на другий рік розвитку пагонів їх верхівковий ріст припиняється, а із пазушних бруньок розвиваються бокові квітучі пагони, які мають стійкий поступальний ріст на своїй вершині з утворенням нових плодових гілочок впродовж одного або декількох років. Повний цикл розвитку пагонів у цих видів кущів становить 6–7 років, а повне відмирання стовбурів відбувається через 14–20 років.
Обрізку жимолості і садового жасмину рекомендують здійснювати після цвітіння. Обрізування цих чагарників має проводитися шляхом усунення старіючих частин пагонів до місця появи сильної стеблової порослі. Для збереження красивої форми куща у жимолості рекомендують вкорочувати її найдовші молоді пагони, а в чубушника – вирізати відцвівші частини гілок, залишаючи лише молоді бокові пагони, що допоможе забезпечити тим самим рясне цвітіння рослин на наступний рік. Великі густі кущі весною проріджують, залишаючи лише сильні молоді пагони, які вкорочувати не рекомендується, оскільки це погіршує цвітіння рослин.
III. Кущі з багаторічними скелетними гілками, які мають стійкий поступальний ріст завдяки розвитку вегетативних пагонів, на яких закладаються генеративні бруньки, – бузок, калина, дерен. Ця група рослин має основний цикл розвитку 9–20 років, а довговічність стовбурів – до 30 років.
Відновлення рослин цієї групи відбувається за рахунок рясної стеблової порослі, порослі від кореневої шийки та кореневих відприсків.
Кущі цієї групи не потребують щорічного обрізування. Необхідно у них проводити лише проріджування крони та вкорочування (омолодження) центральних і бокових пагонів. Така обрізка проводиться навесні один раз в 4–5 років, до початку утворення стеблової порослі. Відцвівші пагони та кисті вирізають щороку відразу ж після цвітіння. В прищеплених формах бузку необхідно видаляти кореневі відприски, оскільки вони ослаблюють ріст та розвиток основної рослини.
IV. Найдовговічніші чагарники, які наближаються до деревних форм і мають тривалий поступальний ріст вегетативних пагонів у верхній частині стовбура, – мигдаль, ірга, кизильник та акація жовта.
Ця група кущів характеризується відсутністю стеблової порослі, під час старіння стовбури у них відмирають повністю. Відновлення здійснюється за рахунок кореневих відприсків або ж порослі від кореневої шийки.
Основними видами обрізуваня таких кущів є проріджування скелетних гілок та вкорочування молодих пагонів, що сприяє посиленому росту залишених гілок та пробудженню сплячих бруньок. Під час омолодження кущів цієї групи старі та ослаблені гілки у кизильника і акації необхідно видаляти до самої основи, а у ірги – до місця галуження або утворення нового пагона, оскільки можливість появи нових пагонів із сплячих бруньок у неї виражена слабше.
V. Кущі з довговічністю стовбурів більше 20 років, які мають тривалий поступальний ріст вегетативних пагонів у верхній частині стовбура і не утворюють стеблової порослі та кореневищних відприсків, – глід, чагарникові верби.
У кущів цього типу необхідно проводити лише проріджування крони та видалення старих гілок, що всихають. Така обрізка сприяє освітленню крони, що стимулює в свою чергу появу нових молодих пагонів. Виключенням є обрізування штучних форм, зокрема штамбових: коли у молодої рослини вибирають один найбільш розвинений і прямий стовбур, на якому видаляють всі пагони до необхідної висоти впродовж декількох років (щоб запобігти утворенню нових пагонів на штамбі).
Омолоджування кущів посадкою «на пень». Такий спосіб омолодження досить добре витримує більшість чагарників. Для цього прищеплені кущі обрізають на висоті 10–15 см від місця щеплення.
Неприщеплені кущі, в яких основні осьові пагони виростають досить швидко, впродовж одного–трьох років (спірея, лапчатка, бузина, шипшина, жимолость, чубушник та ін.), обрізують на висоті 10–15 см від кореневої шийки, оскільки їх відновлення відбувається лише (за виключенням шипшини) від стеблової порослі.
Кущі, які утворюють стеблову та кореневу поросль (дерен, калина, бузок, акація жовта), можна обрізати до основи або ж залишати пеньки висотою 10–15 см.
У всіх випадках необхідно слідкувати за тим, щоб не розвивалась дуже рясна поросль, а тому її необхідно своєчасно проріджувати (краще в перший вегетаційний період після обрізування), залишаючи 3–7 найсильніших пагонів для подальшого розвитку.
Найкращим періодом омолодження є рання весна, до початку сокоруху та розпускання листя. Омолодження кущів необхідно проводити на фоні високого агротехнічного догляду за ними.
Кущі, які утворюють стеблову та кореневу поросль (дерен, калина, бузок, акація жовта), можна обрізати до основи або ж залишати пеньки висотою 10–15 см.
У всіх випадках необхідно слідкувати за тим, щоб не розвивалась дуже рясна поросль, а тому її необхідно своєчасно проріджувати (краще в перший вегетаційний період після обрізування), залишаючи 3–7 найсильніших пагонів для подальшого розвитку.
Найкращим періодом омолодження є рання весна, до початку сокоруху та розпускання листя. Омолодження кущів необхідно проводити на фоні високого агротехнічного догляду за ними.
18.6. Обрізування живоплотів
Для створення живоплотів використовують саджанці дво–трирічного віку з низьким розташуванням гілля. У випадку використання некондиційних рослин, витягнутих внаслідок нестачі світла при густому вирощуванні, через рік після посадки їх «саджають на пень», тобто зрізують всі гілки і стовбурці на висоті 10 см від кореневої шийки (поверхні землі). За один вегетаційний період із сплячих бруньок розвиваються молоді пагони, які надають кущам необхідної форми.
Обрізку живоплоту необхідно проводити зверху, на одному рівні від поверхні землі, та з боків, надаючи його конструкції необхідний поперечний профіль. Глибина обрізки в перші роки має становити 1/2–1/3 довжини приросту минулого року, а в подальшому вона може бути збільшена до 2/3. Коли висота і ширина живоплоту наближаються до необхідних розмірів, глибину обрізки необхідно суттєво збільшити, залишаючи від однорічних гілок при цьому лише пеньки висотою 1–2 см.
Молоді живоплоти з листяних порід стрижуть 2 рази за вегетаційний період.
Живоплоти повільноростучих порід, які вступили у фазу повної декоративності, стрижуть три рази на рік. Першу стрижку проводять в кінці травня, в період росту, другий раз – на початку липня, а востаннє живопліт стрижуть в кінці серпня, зрізуючи рідкі пагони на рівні першої травневої стрижки. Живоплоти із швидкоростучих порід стрижуть 4–6 разів за сезон.
Молоді живоплоти з листяних порід стрижуть 2 рази за вегетаційний період.
Живоплоти повільноростучих порід, які вступили у фазу повної декоративності, стрижуть три рази на рік. Першу стрижку проводять в кінці травня, в період росту, другий раз – на початку липня, а востаннє живопліт стрижуть в кінці серпня, зрізуючи рідкі пагони на рівні першої травневої стрижки. Живоплоти із швидкоростучих порід стрижуть 4–6 разів за сезон.
В процесі експлуатації, з часом, живопліт старіє, прирости стають слабкими, а зовнішній декоративний вигляд втрачається. Для відновлення належного вигляду живоплоту проводять його омолодження, тобто «саджають на пень». Цю операцію необхідно проводити на фоні високого агротехнічного догляду за живоплотом. В травні–червні із сплячих бруньок розвиваються багаточисельні пагони, які весною наступного року стрижуть у звичному режимі.
Молоді живоплоти з хвойних та вічнозелених рослин підстригають злегка лише з боків, стимулюючи тим самим утворення нових бічних пагонів. Основні ж пагони не стрижуть доти, доки вони не досягнуть заданої висоти. Обрізування на другий і в наступні роки полягає лише в підтриманні необхідного бокового профілю. Сформовані живоплоти стрижуть лише один-два рази за вегетаційний період. Можна звичайно обмежитись і одноразовою стрижкою в серпні.
Однак швидкоростучі породи уже всередині літа мають недоглянутий вигляд. Тому їх рекомендують стригти двічі – в червні та в кінці серпня. Коли живопліт досягне заданої висоти, точки росту основних стебел у нього прищіпують. За настання фази повної декоративності живоплоту кратність стрижок збільшують залежно від швидкості росту порід, що формують його конструкцію.
Скоротити фінансові затрати та робочий час на утримання живоплотів можна шляхом використання хімічних регуляторів росту – інгібіторів, зокрема гідразиду малеїнової кислоти (ГМК). Рекомендують такі концентрації ГМК: кизильник блискучий – 1,5%, смородини альпійська та золотиста – 0,5%, акація жовта – 0,4%, глід звичайний – 0,25%. На 100 м2 живоплоту необхідно 10 л розчину ГМК. Оптимальний період використання інгібітора – фаза повного облиствлення рослин. Перед обробкою ГМК необхідно провести стрижку живоплоту.
18.7. Обрізування троянд
Обрізування троянд передбачає застосування слабкого, помірного та сильного обрізування крони. Сильне обрізування передбачає видалення більше половини пагона, залишаючи 2–4 бруньки. За помірного обрізування на пагоні залишають 6–8 бруньок. Слабке обрізування полягає у видаленні верхньої частини пагона, найчастіше підмерзлої або пошкодженої.
Слабке обрізування наближає період цвітіння на 8–12 днів, збільшує його продуктивність, але зменшуються розміри квітів. Сильне обрізування відтягує початок цвітіння, менше утворюється квітів, однак вони більші за розміром.
Загальним правилом під час обрізування різних щодо сили росту сортів можна вважати таке: троянди слаборослих сортів обрізують сильно (коротке обрізування), а сильнорослих – слабо (довге обрізування). Однак, користуючись цим загальним правилом, необхідно враховувати біологічні особливості садових груп троянд і сортів, а також грунтово-кліматичні умови. Враховуючи характер росту пагонів та особливості структури куща, садові троянди можна розділити на три групи.
До першої групи відносять чайно-гібридні, флорібунди, поліантові та мініатюрні троянди, у яких із кожної бруньки розвиваються або потенційно можуть розвиватись квіткові пагони. Для вищевказаних груп троянд залежно від цільового призначення, можна застосовувати сильне, середнє та слабке обрізування пагонів.
У поліантових, низькорослих гібридно-поліантових сортів та флорібундів пагони весною необхідно зрізувати над 2–3 брунькою, оскільки ці троянди вирізняються високою пагоноутворювальною здатністю. Пагони, які розвиваються із нижніх бруньок, утворюють багатоквіткові суцвіття, що сприяє рясному цвітінню.
Чайно-гібридні троянди володіють потужним ростом, тому їхні пагони необхідно зрізувати над 6–8 брунькою, оскільки сильне обрізування дуже відтягує період цвітіння.
До другої групи відносятя ремонтантні сорти, деякі плетисті (клаймбери – крупноквіткові), а також паркові троянди, в яких на пагонах із нижніх 1–8 бруньок в більшості випадків утворюються вегетативні пагони (ростові), а із розміщених вище – генеративні (квітучі). В цьому випадку використовують середнє та слабке обрізування пагонів, оскільки за сильнгоу їх обрізування вони будуть цвісти слабо і лише утворюватимуть потужні пагони заміщення.
Сильнорослі пагони ремонтантних троянд необхідно обрізувати слабо, а слабкі – сильно. Слабо обрізані сильні пагони в поточному році дадуть рясне цвітіння, а сильно обрізані – утворюватимуть пагони заміщення, які зацвітуть в наступному сезоні. Для того щоб ремонтантні сорти цвіли рясно, необхідно 1/3 всіх пагонів зрізувати сильно, а 2/3 – слабо.
Паркові троянди обрізають наступним чином: однорічні погони вкорочують на 1/4 їх довжини, 2–3-річні – на 3–4 бруньки, а старовікові пагони вирізають безпосередньо в основі куща.
Плетисті троянди (клаймбери) цвітуть на 2–3-річних пагонах. Однорічний приріст цвіте у другій половині літа та восени на верхівках. Тому регулярно вирізають тільки старі, більше 4 років, дрібні і хворі пагони. Відцвівші суцвіття – потрібно обрізати, це стимулює повторне цвітіння.
До третьої групи відносять плетисті троянди типу Віхурайана і мультифлора (багатоквіткові), у яких генеративні пагони утворюються із бруньок верхньої частини минулорічних пагонів. Тут є можливим застосування лише слабкого обрізування, в іншому випадку вони цвісти не будуть, а лише утворюватимуть довгі пагони заміщення. Тому обрізування цих троянд зводиться до видалення пошкоджених верхівок та відцвівших пагонів, оскільки 3-річні пагони дають менше суцвіття. Однорічні вегетативні пагони зрізувати ні в якому випадку не можна, оскільки вони зацвітуть в наступному сезоні.
Крім традиційного способу обрізування троянд, що потребує досвіду та уваги, а також займає досить багато часу, існує альтернативний (спрощений) спосіб, який з 1990 року використовують у Великій Британії. Цей метод полягає в тому, що трояндові кущі стрижуть на висоті колін за допомогою садових ножиць, що значно полегшує працю садівника і тим самим поліпшує її ефективність. Результати експериментів показали, що троянди, які обрізувались альтернативним способом, цвіли краще, ніж за використання традиційної технології.
Прийоми і строки весняного обрізування троянд мають великий вплив на їх розвиток і зокрема на цвітіння впродовж сезону. Перше обрізування найкраще проводити за наявності снігового покриву. Всі відмерзлі верхні частини пагонів над сніговим покривом відрізають, що частково запобігає поширенню борошнистої роси та інших грибкових захворювань. Основну обрізку проводять після розкриття кущів, коли бруньки бубнявіють і досягають розміру 5–8 мм. Пізня обрізка небажана, особливо коли утворились молоді пагони, оскільки після цього рослини дуже виснажуються і погано розвиваються.
Літнє обрізування троянд не менш важливе, ніж весняне. Зокрема воно виключає утворення плодів після відцвітання квітки, є профілактикою грибкових захворювань. Зазвичай таке обрізування проводять вибірково – на відцвівших пагонах, однак для троянд, які вирощують з декоративною метою, краще застосовувати одночасне обрізування всіх пагонів, коли цвітіння у більшості кущів наближається до мінімуму. Це сприяє майже одночасному відростанню пагонів, що призводить до скорочення тривалості наступного цвітіння, однак покращує його рясність, що є дуже важливим фактором в декоративних насадженнях.
Літнє обрізування відцвівших квітів проводять з частиною пагона, зазвичай над 2–3 брунькою від квітки. За такого обрізування цвітіння настає раніше, ніж при обрізуванні над брунькою, розміщеною нижче. Виходячи з цього, залежно від поставленої мети (одержати одночасно рясніше цвітіння або подовжити строк цвітіння за меншої його інтенсивності), треба застосувати той чи інший тип обрізування.
Практична робота 15
Питання для самоконтролю
1. Скільки бруньок необхідно залишати у разі сильного обрізування троянд?
2. Скільки бруньок необхідно залишати у разі слабкого обрізування троянд?
3. Чому для плетистих троянд необхідно застосовувати лише слабке обрізування?
4. В який період необхідно обрізати кущі, які цвітуть навесні або на початку літа?
5. В який період необхідно обрізати кущі, які цвітуть в середині або в другій половині літа?
6. Як відбувається омолоджувальне обрізування кущів «на пень»?
7. Яку довжину річного приросту пагона необхідно зрізати під час формування дерев із застосуванням легкого, помірного та сильного способів обрізки?
8. Чим дезінфікують тріщини, рани, порізи та дупла дерев?