Електронний посібник
ОРГАНІЗАЦІЯ І ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
II ЧАСТИНА
19.1. Баланс трудових ресурсів, показники складу, кадрова політика підприємства стратегічного планування
Розроблені плани розвитку різних галузей виробництва на сільськогосподарському підприємстві обґрунтовують балансовими розрахунками з праці. Для цього складають баланс трудових ресурсів. Насамперед обчислюють загальну потребу в робочій силі для сільськогосподарського і несільськогосподарського виробництва. Потім зіставляють потребу в робочій силі з наявністю трудових ресурсів у господарстві і складають баланс трудових ресурсів. За різницею визначають їх надлишок чи нестачу. У випадку нестачі в балансі передбачають джерела її покриття, за надлишку – заходи щодо його використання.
Під час розробки балансу обов’язково враховують сезонну потребу в працівниках.
Отже, розробляють місячні баланси на основі технологічних карт вирощування сільськогосподарських культур, річного обсягу і термінів виконання робіт. У напружені періоди сільськогосподарських робіт тривалість робочого дня може бути збільшена до 10 год за відповідного зменшення в інші періоди року.
Персонал – це сукупність працівників різних професійно-кваліфікаційних груп, які зайняті на підприємстві і входять до його спискового складу.
Кадри або персонал характеризуються показниками:
1) спискова і явочна чисельність працівників на певну дату;
2) середньоспискова чисельність працівників за окремий період;
3) питома вага працівників окремих підрозділів в загальній чисельності працівників;
4) темпи росту чисельності працівників за певний період;
5) середній стаж роботи за фахом керівників і фахівців;
6) середній розряд працівників;
7) статево-вікова структура працівників;
8) фондоозброєність праці.
Показник забезпеченості підприємства робочою силою визначають шляхом зіставленням потреби і наявності серед різних професійно-кваліфікаційних груп у %.
19.2. Продуктивність праці. Методи її планування
Ефективність використання трудових ресурсів підприємства характеризує продуктивність праці, яку визначають кількістю продукції, виробленої за одиницю часу або витратами праці на одиницю виробленої продукції.
Продуктивність праці формують під впливом багатьох чинників: природних умов, рівня кваліфікації працівників, розвитку науки і її технологічного застосування, розмірів і ефективності засобів виробництва, раціональності розміщення сільськогосподарських галузей, спеціалізації і організації виробничого процесу.
Продуктивність праці формують під впливом багатьох чинників: природних умов, рівня кваліфікації працівників, розвитку науки і її технологічного застосування, розмірів і ефективності засобів виробництва, раціональності розміщення сільськогосподарських галузей, спеціалізації і організації виробничого процесу.
Чинники, які зумовлюють продуктивність праці такі: природні, технічні, організаційно-економічні, соціально-економічні.
Природні чинники – від родючості землі залежать кінцеві результати виробництва, ефективність використання матеріальних і трудових ресурсів.
Технічні чинники – містять рівень розвитку техніки та її застосування в сільському господарстві, вдосконалення техніки і технології виробництва, зростання оснащеності господарств засобами виробництва і підвищення їх надійності.
Організаційно-економічні – це поглиблення спеціалізації і посилення концентрації сільськогосподарського виробництва, впровадження прогресивних форм організації виробництва і праці.
Соціально-економічні – це поліпшення використання робочої сили на основі вдосконалення матеріального і морального стимулювання праці, підвищення кваліфікації працівників, зміцнення трудової і технологічної дисципліни.
Залежно від одиниці виміру обсягу виробництва розрізняють такі методи обчислення продуктивності праці:
1) натуральний;
2) умовно-натуральний;
3) вартісний;
4) трудовий.
Натуральний метод – характеризується показниками виробітку і одиниці виміру: тут – т, шт., м, кг, віднесені до середньоспискового числа працівників або витрат праці – люд.-год, люд.-дні.
Умовно-натуральний – застосовують тоді, коли виробляють декілька видів однорідної продукції. Всі види продукції переводять в умовну за допомогою коефіцієнтів.
Вартісний – характеризується вартісними показниками продуктивності праці, які обчислюють, як співвідношення виробленої продукції в грошових одиницях до витрат робочого часу. До вартісних показників відносять: валову продукцію, товарну продукцію, кількість товарної продукції на одного працівника, чисту продукцію на одного працівника.
Трудовий – використовують тоді, коли підприємство випускає різноманітну незавершену продукцію. За основу беруть потрібну для виготовлення кількість нормогодин.
Основні шляхи підвищення продуктивності праці:
1) зростання врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин;
2) впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва;
3) широке використання інтенсивних та індустріальних технологій виробництва в рослинництві і тваринництві;
4) раціональне розміщення сільського господарства;
5) економічно обґрунтовані спеціалізація і концентрація виробництва на базі агропромислової інтеграції;
6) застосування прогресивних форм організації і оплати праці;
7) зміцнення трудової і технологічної дисципліни.
Урожайність підвищують використанням більш продуктивних сортів і гібридів, застосуванням мінеральних і органічних добрив, поліпшенням використання меліоративних систем. Продуктивність тварин збільшують поліпшенням їх породних якостей, прогресивних методів утримання, повноцінною годівлею худоби і птиці тощо.
Досягти належного рівня продуктивності праці, значно зменшити затрати праці на одиницю продукції можна на основі комплексної механізації виробничих процесів і впровадження системи машин у всіх його галузях.
Використання інтенсифікації виробництва базується на основі досягнень НТП. Тут великого значення набуває вдосконалення способів застосування засобів виробництва на основі прогресивних технологій.
Впровадження індустріальних технологій базується на комплексній механізації виробничих процесів і сприяє росту продуктивності праці зниженням технологічної трудомісткості виробництва продукції.
Важливим є раціональне розміщення сільськогосподарського господарства і економічно обґрунтовані спеціалізація і концентрація виробництва на базі агропромислової інтеграції.
Зміцнення трудової і технологічної дисципліни передбачає повне і раціональне використання робочого часу, своєчасне виконання всіх вимог і елементів технологічного процесу.
19.3. Трудомісткість та її види
Основними показниками продуктивності праці є показник виробітку і трудомісткості.
Трудомісткість – це витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції і послуг.
Залежно від складу витрат, що вносять в трудомісткість, розрізняють:
1) технологічну;
2) виробничу;
3) повну;
4) трудомісткість обслуговування виробництва;
5) трудомісткість управління виробництвом.
Технологічна трудомісткість – відображає всі затрати праці основних робітників-відрядників і погодинників.
Виробнича трудомісткість – містить всі затрати праці основних і допоміжних працівників.
Повна трудомісткість – містить затрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу підприємства.
Трудомісткість обслуговування виробництва – містить затрати праці допоміжних робітників.
Трудомісткість управління виробництвом – містить затрати праці службовців.
Презентація Планування персоналу і оплати праці
