Електронний посібник
ОРГАНІЗАЦІЯ І ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
II ЧАСТИНА
20.1. Складові тарифи системи оплати праці
Професія – вид трудової діяльності людини, що потребує певної суми теоретичних знань і практичних навичок.
Кваліфікація – рівень володіння професією, наявність знань, умінь та навичок, її встановлює спеціальна комісія, яка присвоює працівникові розряд, клас або звання майстра.
Оплату здійснюють за тарифною системою.
Тарифна система складається з:
1) тарифних сіток;
2) тарифних ставок;
3) тарифно-кваліфікаційних довідників.
Тарифна сітка – це шкала співвідношення в оплаті робіт, які потребують різної кваліфікації працівників і виконуються в неоднакових умовах. Вона складається з 6-ти тарифних розрядів із присвоєними їх тарифними коефіцієнтами, що показують у скільки разів оплата за цим розрядом більша за перший.
Розмір оплати за кожним розрядом за одиницю часу (год, зміна) або за норму виробітку називають тарифною ставкою. Розмір її для І-го розряду не нижчий, ніж мінімальна заробітна плата у державі. Ставки за іншими розрядами розраховують множенням ставки І-го розряду на відповідний тарифний коефіцієнт (для І-го розряду він дорівнює 1).
Тарифно-кваліфікаційний довідник містить перелік і характеристики робіт, вказівки про віднесення їх до певного розряду.
Встановлення тарифного розряду певної роботи називають тарифікацією. Вона базується на різниці в оплаті залежно від складності, відповідальності, шкідливості. Ці ознаки оцінюють за бальною системою: за трудність і складність по 5 балів; за відповідальність і шкідливість по 4 бали. Отже, найважча, найскладніша, найвідповідальніша, найшкідливіша робота оцінюється у 18 балів (5 + 5 + 4 + 4).
Оскільки тарифні сітки мають по 6 розрядів, то кожен розряд відрізняється на 3 бали (18 : 6 = 3). Щоб визначити розряд роботи, кількість балів, якими її оцінюють, ділять на 3.
Механізаторам присвоюють класи: 1, 2, 3. Висока кваліфікація відзначається званням «майстер тваринництва» 1 і 2 класу: 1 – 20 %, 2 – 10 %.
Механізаторам кваліфікації 1, 2, 3 класу. Доплата за 1 клас – 20 % від основного заробітку; 2 клас – 10 %, 3 клас – 0 %.
Шоферам теж присвоюють 1, 2 і 3 клас. На пасажирських перевезеннях проводять доплату за 1 клас – 25 %, за 2 – 10 %, за 3 – 0 %.
Доплачують за стаж роботи: 3–5 років – 4 %; 5–10 років – 6 %; 10–15 – 9 %; 15 і більше – 12 %.
20.2. Форми, види, системи оплати праці
Система оплати праці поєднує основну оплату з додатковою і преміальною.
На відрядній формі ґрунтуються проста відрядна та відрядно-преміальна системи. Розвитком останньої є акордно-преміальна система, яка передбачає підвищення заробітку за збільшення обсягу виробництва та скорочення витрат на одиницю продукції.
Найбільш поширена акордно-преміальна система оплати праці з поточним авансуванням працівників. Вона ґрунтується на встановленні планових розцінок за одиницю продукції певного виду або певній сумі її вартості.
На кожному підприємстві приймається Положення про оплату праці.
Види оплати праці:
1) основна – це заробіток, нарахований безпосередньо за виконану роботу або відпрацьований час за тарифними розцінками;
2) додаткова – доплата до основної за кращу якість, скорочення строків виконання роботи, за стаж і високу кваліфікацію працівника, сумісництво професій тощо;
3) преміальна – її поділяють на поточну і за кінцеві результати.
Форма оплати праці залежить від способу обліку затрат праці
Є почасова і відрядна оплата.
Почасова – передбачає нарахування оплати за відпрацьований час.
Відрядна – за основу беруть кількість виконаної роботи або виробленої продукції.
Почасова має різновиди:
1) проста почасова (заробіток залежить від тарифної ставки та відпрацьованого часу);
2) почасово-преміальна (заробіток залежить від тарифної ставки, відпрацьованого часу та премії);
3) за посадовим окладом (оплата для службовців, керівників, фахівців);
4) акордна.
Відрядна є:
1) акордно-преміальна (основна оплата здійснюється за обсяг виконаних робіт та кількість і якість виробленої продукції);
2) відрядно-прогресивно-преміальна (що більше перевиконання норм виробітку, то більші доплати за кожну понаднормативну одиницю роботи);
3) пряма відрядна (розраховується множенням кількості виробленої продукції на розцінку за неї);
4) відрядно-преміальна (за кожну понаднормативну одиницю виробітку тарифна ставка підвищується на розмір премій, який може бути в межах 30–50 % розміру тарифної ставки і більше);
5) за контрактом.
Види оплати праці:
1) основна – це заробіток, нарахований безпосередньо за виконану роботу або відпрацьований час за тарифними розцінками;
2) додаткова – доплата до основної за кращу якість, скорочення строків виконання роботи, за стаж і високу кваліфікацію працівника, сумісництво професій тощо;
3) преміальна – її поділяють на поточну і за кінцеві результати.
20.3. Організація оплати праці
Оплата праці – це частина одержаного продукту, виділена на особисте споживання відповідно до кількості та якості затраченої праці.
Заробітна плата має стимулювати ріст продуктивності праці, врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин, швидке і якісне виконання транспортних, будівельних та ремонтних робіт, економію грошових і матеріальних ресурсів.
Принципи організації оплати праці:
1) її гарантованість, розмір оплати відповідно до кваліфікації працівника, кількості, якості та строку виконання робіт;
2) матеріальна зацікавленість працівника в підвищенні продуктивності праці;
3) простота й зрозумілість зв’язку оплати з кінцевим результатом виробництва.
Розмір заробітної плати на державних сільськогосподарських підприємствах гарантований державним законодавством, у колективних та орендних – прийнятим положенням про оплату праці; на приватних – ґрунтується на розрахунках господаря, скріплюється угодою, але не може бути нижчою від заробітної плати на державних підприємствах.
Мінімальна зарплата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці.
Система оплати праці – це поєднання основної оплати з додатковою і преміальною.
Розмір заробітної плати на державних сільськогосподарських підприємствах гарантований державним законодавством, у колективних та орендних – прийнятим положенням про оплату праці; на приватних – ґрунтується на розрахунках господаря, скріплюється угодою, але не може бути нижчою від заробітної плати на державних підприємствах.
Систему оплати поділяють на групи:
– оплата за фактично вироблену продукцію,
– оплата праці від одержаного валового доходу,
– оплата праці за залишковим принципом,
– оплата за контрактом.
Організація оплати праці являє собою систему організаційно-правових засобів, спрямованих на встановлення змісту і порядку введення системи оплати праці, тарифної системи, нормування праці, відрядних розцінок, преміювання, інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат, встановлення норм оплати праці в разі відхилення від тарифних умов, форм і строків виплати заробітної плати, порядку обчислення середнього заробітку, індексації зарплати у зв’язку зі зміною індексу споживчих цін, компенсації зарплати у зв’язку з порушенням термінів її виплати.
Організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на державному рівні; галузевих, регіональних угод; колективних договорів; трудових договорів. Суб’єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; власники, об’єднання власників або їх представницькі органи; професійні спілки, об’єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.
Оплату праці працівників підприємства здійснюють у першочерговому порядку. Всі інші платежі виконує підприємство після виконання зобов’язань щодо оплати праці.
У рамках соціальної діяльності в колективному договорі підприємства можуть передбачатись як різні види матеріального заохочення, так і додаткові соціальні виплати:
1) оплата гарячого харчування працівникам підприємства;
2) укладення договорів про додаткове медичне, оздоровче обслуговування працівників коштом підприємства;
3) індексація заробітку працівника в більш високих розмірах порівняно із законодавством;
4) доплати за зниження норм праці для осіб зі зниженою працездатністю, неповнолітніх, осіб передпенсійного віку;
5) доплати за додаткові відпустки і скорочений робочий час працівникам, які поєднують роботу з навчанням;
6) фінансування платного навчання працівників підприємства коштом підприємства;
7) оплата транспортних витрат і витрат на житло працівникам коштом підприємства;
8) виділення коштів профкому на культурні, спортивні й оздоровчі програми;
9) виплата одноразової допомоги працівнику під час виходу на пенсію;
10) встановлення заводської пенсії працівникам підприємств;
11) додаткові виплати сім’ям з дітьми.
Презентація Тарифна система оплати праці
