Електронний посібник
ОРГАНІЗАЦІЯ І ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА I ЧАСТИНА
4.1. Організаційні типи виробництва. Велике, середнє, дрібне виробництво
Тип виробництва – це комплексна характеристика організаційно-технічного рівня виробництва, що охоплює номенклатуру продукції, обсяг виробництва, випуск однотипної продукції, характер завантаження робочих місць, кваліфікацію робітників, собівартість продукції.
Властивий певному виробничому підрозділу тип виробництва зумовлює застосування методів підготовки, планування, контролю виробництва, форм організації праці, особливості технологічних процесів, кожний із яких характеризується сукупністю ознак, тому наявність лише одного з них або навіть декількох не дає підстав для висновку про наявність того чи іншого типу виробництва.
Тип виробництва підприємства визначають типом виробництва провідного цеху, а тип виробництва цеху – характеристикою дільниці, де виконуються найвідповідальніші операції та зосереджена значна частина основних виробничих фондів.
Віднесення підприємства до того чи іншого типу виробництва має умовний характер, бо на підприємстві й навіть в окремих цехах може мати місце поєднання різних типів виробництва.
Одиничне виробництво характеризується:
• широкою номенклатурою продукції;
• виготовленням виробів в одиничних примірниках або малими серіями;
• застосуванням універсального устаткування;
• групуванням робочих місць за принципом технологічно однорідних операцій;
• відсутністю закріплення певних операцій за окремими працівниками;
• високою кваліфікацією працівників, яка враховує різноманітний характер виконуваних робіт;
• відсутністю детальної розробки технологічного процесу виготовлення виробу;
• тим, що об’єктом планування, нормування, обліку є весь виріб або його великі вузли;
• порівняно невисокою вартістю підготовки виробництва нових виробів.
Форма одиничного виробництва поширена на підприємствах, які виробляють складні вироби і системи спеціального призначення.
Серійне виробництво характеризується:
• виготовленням виробів партіями, які періодично повторюються;
• обмеженою номенклатурою виготовлених виробів;
• застосуванням універсального і спеціалізованого устаткування;
• групуванням робочих місць за технологічним і предметним принципами;
• закріпленням за робочими місцями обмеженої кількості детале-операцій;
• середньою кваліфікацією працівників;
• детальною розробкою технологічних процесів;
• об’єктом планування, нормування, обліку є вузли і деталі виробу;
• відносно більшими витратами на підготовку виробництва нових виробів порівняно з одиничним типом виробництва.
Серійний тип виробництва поширений на підприємствах, які випускають дрібні вироби і системи спеціального призначення, що швидко змінюються за конструкцією.
Залежно від розміру партії розрізняють дрібносерійне, середньосерійне та великосерійне виробництво.
Основним завданням виробництв серійного типу є забезпечення періодичності виготовлення виробів відповідно до плану за повного та надмірного завантаження устаткування, площ та робітників.
Для вирішення цього завдання важливе значення мають такі нормативи:
• розмір партій (серій) виготовлення виробів;
• нормативний розмір партій деталей і періодичність їх запуску-випуску;
• тривалість виробничих циклів виготовлення деталей, вузлів і серій виробів;
• випередження запуску-випуску партій деталей і складальних одиниць;
• запаси.
Основним нормативом у серійному виробництві є визначення серії виробів і нормативного розміру партій запуску заготівок, деталей у виробництво.
Збільшення розміру партії сприяє кращому використанню устаткування і підвищенню продуктивності праці через зменшення кількості переналагодження устаткування і зниження витрат підготовчо-завершального часу в середньому на одну деталь, а також зменшення трудомісткості операцій як результат їх багаторазового повторення. Обробка деталей великими партіями має і негативні сторони, а саме: збільшуються тривалість виробничого циклу, запаси деталей у незавершеному виробництві, що потребує додаткових складських площ, при цьому уповільнюється обіг оборотних коштів. Тому необхідно визначити такий розмір партій, який забезпечив би ефективну діяльність підприємства.
Масове виробництво має такі особливості:
• вироби виготовляють у великих кількостях;
• застосовують спеціалізоване і спеціальне устаткування, пристрої та інструменти;
• робочі місця розміщують за ходом технологічного процесу обробки виробів (предметний принцип);
• робочі місця спеціалізуються на виконанні однієї будь-якої операції;
• технологічний процес розробляють детально;
• об’єктом планування, нормування та обліку є деталі, операції;
• робітники можуть мати порівняно невисоку кваліфікацію;
• підготовка виробництва нових виробів потребує найбільших витрат (порівняно з іншими типами виробництва).
Такий тип виробництва властивий, переважно, виробам широкого вжитку. Цей тип виробництва створює передумови для поглиблення та підвищення продуктивності праці, що веде до збільшення ефективності виробництва.
Крім загальноприйнятих типів виробництва існують нетрадиційні (специфічні) типи. Це змішаний метод організації виробничих процесів, який поєднує методи великосерійного та масового виробництва, його застосовують для усунення недоліків масового та серійного виробництва, як-от орієнтація не на конкретного споживача і його вимоги, а на середні стандарти, а також труднощі переналагодження виробництва, пов’язані із застосуванням значної кількості спеціального обладнання.
Окремо виокремлюють дослідне виробництво, в якому виготовляють зразки або партії виробів для проведення дослідних робіт, випробувань, доопрацювання конструкцій. За дослідними зразками розробляють конструкторську та технологічну документацію для серійного або масового виробництва. За своїми характеристиками, дослідне виробництво близьке до одиничного.
4.2. Суспільні форми організації виробництва
В усьому світі спостерігається стала тенденція підприємств різних форм організації виробництва до об’єднання.
Концентрація – це процес зосередження виробництва, робочої сили, засобів праці на великих підприємствах, тобто процес усуспільнення виробництва через збільшення обсягів випуску продукції.
У сучасних умовах процес концентрації промислового виробництва є не просто збільшенням кількості основних фондів. Йому притаманна докорінна зміна техніки на базі НТП, зосередження її па великих підприємствах. На розвиток концентрації виробництва впливають чинники, як-от зростання потреби в окремих видах продукції, технічний прогрес у промисловості.
Концентрації виробництва на підприємстві можна досягти так:
– збільшенням кількості машин, устаткування, технологічних ліній попереднього технічного рівня;
– застосуванням машин і устаткування зі збільшеною одиничною потужністю;
– одночасним збільшенням машин (устаткування) як попереднього технічного рівня, так і сучасного.
У господарській практиці виокремлюють три основні форми концентрації:
– агрегатну – збільшення одиничної потужності технологічних установок, агрегатів, устаткування;
– технологічну – укрупнення виробничих цехів, відділів, окремих виробництв підприємства;
– заводську – збільшення розміру самостійних підприємств (заводів, фабрик, комбінатів), що здійснюється на основі агрегатної та технологічної концентрації виробництва.
До переваг концентрації як суспільної форми організації виробництва належать такі:
– ці підприємства є основними провідниками НТП, адже мають можливості здійснювати весь цикл «наука – виробництво», тобто фінансувати та виконувати великомасштабні науково-дослідні, пошукові, прикладні роботи зі створення і поширення нової техніки;
– на цих підприємствах легше впроваджувати найсучасніше потужне устаткування;
– на цих підприємствах створюються кращі можливості для застосування найдосконаліших форм організації праці на виробництві;
– економніше використовують матеріали і паливо;
– зі збільшенням обсягу виробництва знижуються постійні витрати на нього, що призводить до зниження собівартості виробництва продукції;
– досягається значний ефект від застосування ЕОМ.
До недоліків концентрації як суспільної форми організації виробництва належать:
– збільшення транспортних витрат на перевезення сировини, матеріалів та комплектуючих виробів до підприємства і відправлення готової продукції споживачам через збільшення радіуса перевезення;
– збільшення потреби в інвестиціях на спорудження великих концентрованих виробництв і подовження терміну їх будівництва;
– ускладнення процесу управління зі збільшенням масштабу підприємства;
– підвищення навантаження на природне середовище;
– порушення принципу рівномірного розміщення промислового виробництва та комплексного розвитку окремих регіонів країни.
Поряд з процесом концентрації відбувається і зворотний процес – деконцентрація виробництва. Це спричинюється до появи широкої мережі малих і середніх підприємств. Серед них виживають і ефективно працюють економічно ефективніші, тобто технічно й технологічно передовіші, спеціалізованіші, мобільніші щодо зміни кон’юнктури ринку.
Диверсифікація як суспільна форма організації виробництва означає одночасний розвиток різних, невзаємопов’язаних видів виробництв, розширення номенклатури та асортименту вироблюваної продукції в межах одного підприємства. Диверсифікація відображує процес розширення його підприємницької діяльності. Підприємство використовує власні нагромадження не тільки для підтримки і розвитку свого основного бізнесу, а й для освоєння нових видів продукції, створення нових виробництв. Як результат диверсифікації виробництва перетворюються на складні багатоцільові комплекси, що випускають продукцію або надають послуги різного призначення і характеру. Диверсифікованим вважається підприємство, на якому понад 30 % загального обсягу продажу – це товари й послуги, не пов’язані з його основною діяльністю.
Спеціалізація як суспільна форма організації виробництва – це процес зосередження випуску певних видів продукції в окремих галузях промисловості, на окремих підприємствах та в їх підрозділах, тобто це процес виробництва однорідної продукції або виконання окремих технологічних операцій на підприємствах, в об’єднаннях або галузях.
У промисловості розрізняють такі форми спеціалізації:
– подетальну (виробництво деталей, агрегатів, вузлів тощо);
– предметну (випуск певного виду готової продукції);
– технологічну (виконання окремих стадій технологічного процесу).
Основні переваги спеціалізації:
– це прийнятна основа для механізації та автоматизації виробництва;
– на спеціалізованих підприємствах, як правило, вища якість продукції, ніж на звичайних;
– більше можливостей для застосування продуктивної техніки і технології та ефективного їх використання;
– досягається зменшення витрат на виробництво продукції через вищого рівня механізацію та автоматизацію праці, застосування кваліфікованішої робочої сили;
– зумовлюється необхідність об’єктивного розвитку стандартизації та сертифікації виробництва.
Поряд з перевагами спеціалізація як суспільна форма організації виробництва має й певні недоліки. Один з них – монотонність праці. Уникнути цього можна завдяки автоматизації виробництва, упровадженню промислових роботів. Надлишки спеціалізованої продукції створюють проблему їх реалізації. Як бачимо, переваг більше, а тому цю форму організації праці використовують з метою підвищення продуктивності праці.
Кооперування як суспільна форма організації виробництва – це тривалі виробничі взаємозв’язки підприємств, що спільно виготовляють кінцевий продукт. Основна умова кооперування – широка мережа подетально і технологічно спеціалізованих та організаційно відокремлених виробництв.
За формами спеціалізації у промисловості, розрізняють три форми кооперування:
– подетальну (кілька спеціалізованих підприємств постачають головному заводу вузли та деталі для подальшого збирання та випуску готової продукції);
– предметну (спеціалізовані підприємства постачають певні вироби головним заводам, що збирають та випускають готову продукцію);
– технологічну (спеціалізовані підприємства постачають головним заводам напівфабрикати власного виготовлення).
Комбінування як суспільна форма організації виробництва – це поєднання на одному підприємстві різногалузевих виробництв, взаємопов’язаних технічно, економічно і організаційно.
До характерних ознак комбінованого підприємства (комбінату) належать:
– об’єднання різнорідних виробництв;
– пропорційність різнорідних виробництв;
– техніко-економічна та організаційна єдність виробництва;
– єдине енергетичне господарство, спільні допоміжні та обслуговчі виробництва.
Розрізняють три основні форми комбінування:
– на основі поєднання послідовних стадій переробки вихідної сировини (поєднуються різні, але споріднені стадії переробки сировини) – характерне для хімічної і текстильної промисловості, а також чорної металургії;
– на основі використання відходів виробництва – поширене у деревообробній, харчовій та хімічній галузях промисловості;
– на основі комплексної переробки сировини (наявність кількох напрямів переробки вихідної сировини) – поширене в галузях переробки органічної сировини: нафти, газу, торфу, вугілля.
Сучасні комбінати можуть поєднувати дві або навіть три форми комбінування.
Презентація Організаційні типи виробництва
Питання для самоконтролю
1. Що характеризує тип виробництва?
2. Які загальноприйняті типи виробництва Ви знаєте?
3. Чим характеризується одиночне виробництво?
4. Чим характеризується серійне виробництво?
5. Назвіть основне завдання виробництва серійного типу?
6. Які особливості масового виробництва?
7. Назвіть суспільні форми організації виробництва.