Електронний посібник
ОРГАНІЗАЦІЯ І ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА I ЧАСТИНА
7.1. Організація виробничих процесів під час вирощування зернових колосових, круп’яних та зернобобових, цукрового буряку, картоплі та овочів, фруктів та кормових культур
Планування та організація виробництва зерна
Виробничий процес – це сукупність цілеспрямованих технологічних і трудових дій, як результат якої предмети праці під впливом процесу праці перетворюються на продукти праці.
Зернові належать до числа найважливіших культурних рослин, мають найвищу питому вагу в структурі посівних площ та валових зборів продукції серед інших сільськогосподарських культур
Оранка – процес обробітку ґрунту. Може бути полицевою і безполицевою. Вимоги до оранки: 1) оптимальні строки і глибина; 2) добре прилягання стикових гребенів та подрібнення скиби; 3) прямолінійність борозен; 4) повне загортання гною та післяжнивних рослинних решток; 5) мінімальна кількість розгінних борозен та звальних гребенів; 6) добре розорювання кінців гонів і поворотних смуг.
Оранку здійснюють загінним способом. Сторони прямокутних загінок мають співвідношення 1:8 – 1:10.
Ширину загінки:
Ш – ширина загінки, м;
Д – довжина поля, м;
а – ширина захвату агрегату, м;
р – радіус повороту агрегату, м.
Орють поле усклад та врозгін. По краях залишають поворотні смуги на 4 ширини захвату агрегату, які розорюють останніми.
Сівба – агротехнічні вимоги до неї:
1) оптимальні строки та норми висіву;
2) рівномірне загортання насіння на потрібну глибину;
3) прямолінійність рядків;
4) нормальна міжрядь;
5) відсутність огріхів і просівів.
Способи сівби – рядковий, вузькорядний, широкорядний, перехресний, діагонально-перехресний.
Під час сівби використовують загінний або човниковий спосіб руху агрегату.
Відстань між пунктами заправлення сівалок:
В – відстань між пунктами заправлення сівалок, м;
К – коефіцієнт використання місткості ящика сівалки;
Н – норма висіву, кг/га;
а – фактична ширина захвату агрегату, м;
М – місткість ящиків сівалок, кг.
Залежно від довжини гонів посівні агрегати складаються з 1–5 сівалок і відповідно до цього добирають трактор.
Збирання урожаю – або прямим комбайнуванням, або роздільним дворазовим способом (хліби скошують у валки, які потім обмолочують комбайнами), або роздільним трифазним способом (хлібну масу скошують і подрібнюють разом із соломою, транспортують на тік, а потім обмолочують й очищають).
Відповідальним є вивезення зерна з поля.
Бункер комбайна розвантажують на ходу. Тому треба знати час його завантаження:
Ч – час завантаження бункера, хв;
М – місткість бункера, ц;
У – урожайність, ц/га;
Ш – швидкість руху комбайна, км/год;
а – ширина захвату комбайна.
Кількість транспортних засобів:
К – кількість транспортних засобів;
У – урожайність, ц/га;
П – продуктивність комбайна, га/год;
Ч – час одного рейсу, год;
В – вантажопідйомність однієї транспортної одиниці (машини).
Якщо треба використовують бункери-нагромаджувачі.
До технічних відносять культури, які забезпечують надходження певної продукції після їх переробки на заводах і фабриках.
Цукровий буряк – сировина для виробництва цукру.
Сіють багаторостковим і одноростковим насінням. Нормальна густота рослин 90 – 110 тис./га.
Під час догляду за посівами виконують такі роботи:
1) досходове боронування;
2) шарування (культивація бритвеними лапами і ротаційними дисками);
3) поперечне боронування у фазі першої пари справжніх листочків;
4) букетування;
5) розбирання букетів (вручну);
6) кілька розпушувань та підживлень;
7) боротьба зі шкідниками та хворобами.
Раннє збирання цукрового буряку не рекомендується, бо у серпні-вересні інтенсивно нарощується маса урожаю (добовий приріст понад 2 ц/га, цукристість зростає на 0,1 %).
Способи збирання цукрового буряку:
1) потоковий – цукровий буряк від комбайна навантажують у транспортні засоби і везуть на цукровий завод (до 15 км);
2) напівпотоковий – комбайн вивантажує цукровий буряк на поле, їх очищають, навантажують, везуть на завод;
3) перевалковий – цукровий буряк вивозять на край поля в кагати, потім на завод;
4) потоково-перевалковий – частину врожаю на завод, а частину в кагати (це коли замало транспортних засобів).
Найчастіше використовують 1-й і 4-й способи.
Поширене роздільне збирання цукрового буряку за допомогою шестирядного збирального комплексу, який складається з гичкозбиральної (БМ-6) і коренезбиральної машин (КС-6Б чи РКС-6).
У буряківництві широко впроваджується інтенсивна технологія вирощування і збирання врожаю.
Організація виробництва картоплі
Найбільш складними й трудомісткими процесами в картоплярстві є підготовка насінного матеріалу, садіння та збирання врожаю.
Бульби перед садінням сортують на сортувальному пункті. Якщо зберігали у сховищі насипом, то вивантажують завантажувачем ТЗК-30 з приставкою ТПК-30, якщо в траншеях – то екскаватором, якщо у контейнерах – то електрокари та контейнероперекидачі. Це значно дешевше ніж вручну.
Висаджують картоплесаджалками СН-4Б-2, СКС-4, СКМ-6. Щоб завантажити саджалки картоплею, використовують автосамоскиди.
Збирають картоплю копачем із ручним збиранням бульб, а також комбайнами ККУ-2 і ККМ-4.
За 4-5 днів до збирання скошують картоплиння.
Збирають наступними способами:
1) прямим комбайнуванням – бульби викопують за один прохід агрегату;
2) комбінованим – копач-валкоукладач укладає бульби з 2-х рядків у міжряддя двох сусідніх незібраних рядків, потім викопує картоплю з решти рядків і збирає бульби в міжряддях;
3) роздільне збирання – копач-валкоукладач укладає картоплю у валок з 2-х, 4-х або 6-ти рядків, а потім її підбирає комбайн-підбирач.
Картоплю з бункера комбайна вивантажують у самоскиди, які перевозять її на сортувальні пункти. Сортують і завантажують у сховища.
Щоб досягти високої продуктивності праці, формують ланки з підготовки поля, сортуванню, транспортуванню, завантаженню у сховища.
Організація виробництва овочів
Овочівництво – складна галузь, у якій в Україні вирощують понад 100 культур. До її складу входять:
1) овочівництво відкритого ґрунту (вироб¬ництво овочів і насіння);
2) овочівництво закритого ґрунту (виробництво овочів та розсади);
3) зберігання продукції;
4) її переробка.
Галузь має низку специфічних особливостей:
1) низька транспортабельність продукції, внаслідок чого овочі необхідно вирощувати поблизу від місць споживання;
2) утруднена механізація окремих виробничих процесів, особливо збирання, що вимагає значних затрат ручної праці;
3) потреба у працівниках певної спеціалізації й відповідній техніці;
4) організація зберігання, консервування, сушіння, охолодження та швидкого заморожування овочів через неможливість рівномірно протягом року забезпечувати населення продукцією.
Овочівництво відкритого ґрунту.
Йому властива чітка зональна спеціалізація.
Сформувалися такі зони вирощування овочів, де створені спеціалізовані підприємства відповідних виробничих типів:
1) приміська зона, в якій овочівництво відкритого ґрунту поєднується з овочівництвом закритого ґрунту.
2) сировинні зони для вирощування окремих культур, що найбільше підлягають переробці й консервуванню (помідори, зелений горошок, перець, баклажани, кабачки тощо);
3) глибинні зони дешевого виробництва овочів для транспортування їх у великі промислові центри.
4) зони, що історично спеціалізуються на вирощуванні окремих культур і навіть певних сортів як результат сприятливого мікроклімату (Ніжинський район Чернігівської області – для вирощування огірків, Сквирський Київської – для вирощування цибулі тощо);
5) насінні підприємства, які розмножують одержане від науково-дослідних установ насіння овочевих культур із метою постачання ним сільськогосподарських підприємств.
В овочівництві спостерігається збіг трудомістких процесів, особливо під час вирощування багатьох культур.
Тому на одному підприємстві доцільно вирощувати невелику кількість овочевих культур, тобто поглибити спеціалізацію, що можливе за такими напрямами:
1) розсадні культури (капуста, помідори, цибуля на зелень);
2) посівні культури (цибуля ріпчаста, огірки, морква, столовий буряк, редиска);
3) зелені культури (петрушка, щавель, кріп, пастернак, ревінь, зелений горошок, а також редька, патисони);
4) інші овочеві культури (баклажани, перець солодкий і гіркий, салат, хрін, естрагон).
Основні виробничі процеси в овочівництві організовують на основі розроблених технологічних карт. Це – сівба і садіння, догляд за посівами, особливо полив, збирання врожаю.
На збиранні врожаю понад половину затрат праці припадає на ручну працю. Під час збирання й зберігання деяких овочів (капуста, столовий буряк, морква тощо) використовують контейнери, що сприяє зменшенню втрат цих овочів та зниженню затрат праці.
Овочівництво закритого ґрунту, його завданням є забезпечення населення свіжою продукцією в міжсезонний період, а також вирощування садивного матеріалу для відкритого ґрунту. Закритий ґрунт складається із зимових і весняних теплиць (під склом та плівкою), парників й утепленого ґрунту (з обігріванням і без нього).
7.2. Організація скотарства
Скотарство – одна з найважливіших галузей тваринництва, поширене на всій території України. Найбільше великої рогатої худоби в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь – у Карпатах, Лісостепу і на Поліссі, найменше – у Степу. Скотарство дає найбільший обсяг тваринницької продукції – молока і м’яса.
За співвідношенням виробленої продукції розрізняють кілька напрямків скотарства:
• молочне скотарство розвивається переважно там, де є пасовища із соковитими травами або навколо великих міст, де є значний споживач свіжого молока;
• м’ясне скотарство розвивається лише у спеціалізованих на вирощуванні молодняку господарствах, які виникли при цукрових, крохмалепатокових та спиртових заводах, відходи яких є висококалорійними кормами;
• м’ясо-молочне скотарство поширене в тих районах, де в кормовій базу переважають висококалорійні корми (степова, посушлива зона, де трави влітку висихають);
• молочно-м’ясне скотарство характерне для районів інтенсивного землеробства з високою часткою посівних площ кормових культур, а також сіножатей і пасовищ.
Загалом в Україні переважає скотарство молочно-м’ясного напряму.
Молочне скотарство – одна із стратегічних галузей тваринництва України, що визначає продовольчу безпеку держави, якість харчування населення та має високий експортний потенціал. В Україні серед галузей продуктивного тваринництва перше місце займає скотарство. На нього припадає 60 % поголів’я тварин у переведенні на умовні голови. Скотарство є найважливішою галуззю продуктивного тваринництва України, яка постачає незамінні продукти харчування (молоко, молочні продукти, м`ясо і м`ясні продукти тощо) і цінну сировину для переробної і харчової промисловості.
Виробництвом продукції скотарства займаються підприємства різних типів, однак переважає надходження молока і яловичини зі спеціалізованих господарств.
Спеціалізація скотарства визначається тим, який вид продукції – молоко чи м’ясо – є головним, виробництву якого підпорядкований весь устрій певної галузі. Залежно від видів і співвідношення товарної продукції розрізняють і напрями розвитку скотарства. Молочні господарства-репродуктори – з інтенсивним веденням скотарства: завдання їх полягає у виробництві молока, отриманні і вирощуванні телят до 10–20-денного, іноді до 3–6 місячного віку. Такі господарства організовують поблизу великих міст та промислових центрів. Питома вага корів у стаді досягає 60–70 % і більше.
Спеціалізовані господарства (міжгосподарські підприємства) з дорощування надремонтного молодняку до 8–14-місячного віку з наступним продажем його підприємствам для завершальної інтенсивної відгодівлі.
Спеціалізовані господарства (міжгосподарські підприємства) з інтенсивної завершальній відгодівлі худоби, які здійснюють відгодівлю молодняку, що надійшов з господарств, протягом 3–6 місяців на кормах власного виробництва або зі широким використанням відходів переробної промисловості. У районах зі сприятливими кліматичними умовами завершальна відгодівля худоби може проводитися на відкритих ділянках. Комплекси з інтенсивного вирощування і відгодівлі надремонтного молодняку ВРХ з 10–20-денного до 13–місячного віку. Створюють їх, як правило, в приміських цільномолочних зонах. Худоба для вирощування і відгодівлі надходить з молочних господарств.
Спеціалізовані господарства з вирощування і відгодівлі худоби м’ясних порід з максимальним використанням грубих і соковитих кормів у районах з великою площею природних кормових угідь. Молодняк тут утримують до 18-місячного, а іноді й більш старшого віку. Ремонт і поповнення стада корів здійснюється власним відтворенням.
Презентація Організація потокового виробництва
Питання для самоконтролю
1. Назвіть два основні періоди в організації виробництва зерна?
2. Назвіть вимоги до оранки.
3. Запишіть формулу розрахунку ширини загінки під час оранки.
4. Назвіть агротехнічні вимоги до сівби.
5. Запишіть формулу розрахунку Відстані між пунктами заправлення сівалок.
6. Назвіть способи збирання цукрового буряку.
7. Назвіть специфічні особливості галузі овочівництва.
8. Назвіть напрямки скотарства.