Під впливом науково-технічного розвитку відбувається швидке старіння продукції (скорочення її життєвого циклу). Кожен новий життєвий цикл продукції за своїми рисами і окремими параметрами схожий на попередній і разом з тим він неповторний.
Протягом свого життя продукція на ринку переживає декілька етапів:
І етап – впровадження, коли товар є новинкою і потрібен певний час та гроші, щоб довести споживачу його переваги;
ІІ етап – росту, коли визнання товару на ринку супроводжується стрімким зростанням попиту на нього;
ІІІ етап – зрілості, коли обсяг продажу товару починає поступово скорочуватись;
ІV етап – старіння, коли попит на товар на ринку неухильно падає.
Під час планування розробки нових товарів необхідно з’ясувати, на якій стадії життєвого циклу є його аналоги, вже представлені на ринку. У разі зменшення попиту на один вид продукції підприємство має вчасно спланувати випуск іншого виду товару.
Випуску нової та оновленої продукції передує великий комплекс робіт, що має назву «підготовка виробництва». Це дані проведених маркетингових досліджень, відкриттів та винаходів.
План оновлення продукції має містити розділи:
1. норми і нормативи;
2. виробництво та реалізація продукції;
3. матеріально-технічне забезпечення виробництва нової продукції;
4. персонал і оплата праці;
5. витрати виробництва нової продукції, прибутки, рентабельність;
6. економічна ефективність виробництва нової (оновленої продукції).
Основою розрахунку економічної ефективності і доцільності впровадження нової продукції слугують зваження вигідності того чи іншого проєкту за умови обмеження капіталу як ресурсу та забезпечення найбільших прибутків за змоги реалізації кількох варіантів інвестицій.
Визначають доцільність інвестицій за показниками:
1. чисту поточну вартість (поточну вартість майбутніх грошових потоків від проєкту);
2. індекс прибутковості проєкту (відношення поточної вартості майбутніх грошових потоків від проєкту до початкових інвестицій);
3. термін окупності (час, за який відшкодовуються початкові інвестиції);
4. внутрішню форму дохідності (ставку дисконту, за якої чиста поточна вартість проєкту дорівнює нулю).
До капітальних вкладень, які враховують під час визначення річного економічного ефекту та вибору варіанта технологічного процесу, відносять:
1. вартість обладнання, пристроїв, виробничої площі, зайнятої обладнанням;
2. зміни заділів деталей;
3. витрати на науково-дослідні роботи, випробування, технологічну підготовку виробництва, на заходи з охорони навколишнього середовища.
Для різних технологічних процесів технологічна собівартість має різну структуру. У загальному випадку річну її величину визначають за формулою:
де С! – змінні витрати на одиницю продукції;
C!! – умовно-постійні витрати на рік;
N – річний випуск продукції, шт.
Порівняння двох варіантів технологічних процесів можна здійснити із співвідношень:
С1 та С2 – технологічна собівартість у першому та другому варіанті.
Науково-дослідні роботи зі створення продукції – комплекс досліджень, які проводять з метою отримання обґрунтованих вихідних даних, пошуку принципів і шляхів створення нової чи модернізованої продукції
Технічна підготовка виробництва – комплекс послідовно пов’язаних наукових, проєктно-конструкторських, технологічних і виробничо-господарських робіт зі створення, освоєння та впровадження нових видів продукції, нової техніки і технології.
Дослідно-конструкторські розробки – комплекс робіт із створення конструкторської і технологічної документації, виготовлення і використання дослідних зразків виробів, у процесі яких визначають об’єкт виробництва, тобто схему, вид, розміри, матеріали, які використовуватимуть, способи з’єднання, загальні технічні вимоги тощо.
Технологічна підготовка виробництва – сукупність взаємопов’язаних процесів, які забезпечують технологічну готовність підприємства до випуску виробів заданого рівня якості за встановлених термінів, обсягів випуску та витрат ресурсів.
Нова продукція – виріб, що виготовляють вперше, а також модернізований виріб, що отримав нову якісну характеристику.
Освоєння виробництва – складова частина ставлення продукції на виробництво, що охоплює перевірку підготовленого технологічного процесу й оволодіння практичними прийомами виготовлення продукції із стабільним значенням показників і у відповідному обсязі.
Ступінь освоєння виробу залежить від кількості виготовлених виробів із початку виробництва. Існує певна кореляційна залежність між порядковим номером виробу та його трудомісткістю. Аналогічна залежність існує між номерами виробів і собівартістю.
Цю залежність визначають формулою:
де С1 , Ті – собівартість і трудомісткість Nі-го виробу з моменту початку випуску виробів;
С1 , Т1 – собівартість і трудомісткість першого випущеного виробу (трудомісткість у момент початку освоєння);
Nі – номер виробу з початку випуску;
b – показник ступеня.
Процес освоєння виробництва можна вважати закінченим, коли трудомісткість чи собівартість відповідатимуть плановим показникам.